Можно бесплатно скачать шаблоны для dle 10.1 у нас на сайте

ЖИТТЄВІ ШЛЯХИ ВЕТЕРАНА

ЖИТТЄВІ ШЛЯХИ ВЕТЕРАНА

ЖИТТЄВІ ШЛЯХИ ВЕТЕРАНА

Весь життєвий шлях Олега Григоровича Самойловича позначений служінням Вітчизні, українському народові, правді про історичні події ХХ сторіччя, свідком і учасником яких йому довелося бути.
Ще зовсім маленьким хлопчиком залишився Олег Самойлович без батька, пережив важкі тридцяті роки, волею долі опинившись у епіцентрі голодуючих районів України.
З початком війни відійшли у небуття навчання, мрійлива юність. Щоб якось прохарчуватися доводилося копати чужі городи, рубати дрова, носити воду. У цей важкий час основним було не потрапити у пазурі окупантів - адже страшні звістки із таборів смерті, повальні розстріли мирних жителів, каральні операції фашистів були майже не щоденним явищем. Звістки про поразку фашистських військ під Сталінградом та Курськом, наступальні операції радянських військ вселили віру в майбутню перемогу.
Тому з визволенням Білої Церкви радянськими військами, Олег Григорович у січні 1944 року вже був офіційно призваний до лав Червоної Армії.
Вже у липні 1944 року був офіційно призваний до лав Червоної Армії. Спочатку він служив у 69 запасному полку у місті Києві, де пройшов курс молодого бійця. У липні 1944 року розпочав військову службу у 131 стрілецькому полку 71 стрілецької дивізії II Білоруського фронту.
Перше бойове хрещення Самойлович прийняв на Західній Україні при форсуванні річки Західний Буг на Сандомирському напрямі. Пізніше були запеклі бої за визволення західних областей України, польських міст Полоцьк, Торунь, Гданськ, форсування річки Вісли, визволення Варшави, німецьких міст.
2 травня 1945року у місті Вісмар частини радянських військ зустрілися з військовими формуваннями II англійської армії союзних військ. Мабуть у цей день вперше задумався про те, що попереду – мирне життя.

ЖИТТЄВІ ШЛЯХИ ВЕТЕРАНА

Капітуляція фашистської Німеччини, незабутні 8 і 9 травня 1945року, радість молодості і повернення на Батьківщину надавало снаги.
Саме у ці дні народилися почуття відданості ідеалам миру, справедливості, честі, гідності, які Олег Григорович проніс через все життя.
Після закінчення війни Олег Григорович прослужив в армії ще п’ять років. Після демобілізації у 1950 році переїхав на Закарпаття. Працював у Мукачівському міськкомі Компартії України. У 1952 році був вдруге призваний до лав Збройних Сил, де прослужив загалом 32 роки.
Вдруге потрапив до Німеччини, де служив в групі радянських військ (місто Шверін), Центральній групі військ у Чехословаччині (місто Оломоуц).
Закінчив службу Олег Григорович на Закарпатті на посаді начальника гарнізонного університету марксизму - ленінізму у місті Ужгороді.
Після демобілізації у 1976 році працював на Ужгородському механічному заводі та Закарпатському облавтодорі.
Довгі роки не поривав з пропагандистською роботою – співробітничав з товариством «Знання», провів тисячі надзвичайно цікавих і захоплюючих лекцій, відзначався безпрецедентними точністю та історичною правдою у подачі і трактуванні фактів та подій. Десятки трудових, студентських, учнівських колективів міст Мукачева та Ужгороду, інших населених пунктів області добре знають ім’я Олега Григоровича як невтомного збирача історичних матеріалів, документів.
Метою його науково – дослідницької та просвітницької діяльності є відтворення і донесення до сучасних поколінь українців подій Другої Світової війни. Головне, що зібрані Олегом Григоровичем матеріали - документальні свідчення епохи, що минула, не лежать мертвим вантажем на полицях сімейних архівів. Кожен з них знайшов своє місце в опублікованих документальних повістях: «У боях за Оломоуц» (1972), «В бой идут самоходки» (1984), «Брати чекали нас в Карпатах» (2004), «Чехословацькі події. 1968-го» (2005). Окремі матеріали публікувалися у колективних літературних виданнях: «Вони визволяли Закарпаття» (Ужгород, 1965), «Шли полки Карпатами» (Львів), «Патріот України» (Київ 2010). Понад триста газетних публікацій О.Г. Самойловича останнім часом побачили світ у періодичних виданнях України. У них – біль за покоління, яке було вимушене кращі роки молодості провести у боротьбі з голодом, фашизмом, тоталітарним режимом. У них – заповіт майбутнім поколінням українців – бути вірними своєму народові, своїй землі, бути мудрими у виборі життєвих цінностей.
Подією у громадському житті області стало видання книги Олега Григоровича «Связь времен» - монографії – розвідки і одночасно літературно-історичної спроби відтворення родоводу Самойловичів на Україні. Тут знайшли місце сотні імен наших співвітчизників, котрі були творцями історії України в різні часи.
Олегу Григоровичу вдалося на тлі власного родоводу розкрити ті життєдайні джерела, які дають наснагу українцям виборювати кращу долю, відтворити подих часу, який диктував поведінку мільйонів співвітчизників у минулому столітті.
Ще одним значним виданням про закарпатців – ветеранів війни стала книга О.Г. Самойловича «Час обрав нас» (Ужгород, 2011). Це своєрідна галерея пам’яті тих, хто боровся за перемогу над фашизмом, а в повоєнний час своє життя присвятив служінню інтересам народу.
Олег Григорович Самойлович – один із найактивніших членів Закарпатської обласної організації Всеукраїнської спілки учасників війни. Маючи значний досвід громадської діяльності, використовує його для згуртування ветеранського руху на Закарпатті.

ЖИТТЄВІ ШЛЯХИ ВЕТЕРАНА

Вагомий авторитет, фахові знання з історії рідного краю, невтомна і плідна пошукова діяльність – ось ті чинники, які нині характеризують діяльність ветерана. Він був одним з організаторів Всеукраїнської естафети «Слава визволителям України» на Закарпатті у 2009 році та «Пам'ять і Слава. Через всю Україну» у 2010 році. Брав активну участь у науково-практичних конференціях «Велика Перемога над фашизмом – правда та вигадки», «Творець Перемоги – народ Вітчизни», був організатором круглого столу у місті Ужгороді «Творцям Перемоги – гідне життя!».
Однією з найважливіших ділянок роботи Олега Григоровича є співробітництво з Національним музеєм Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» у місті Києві. Результатом плідної співпраці стала урочиста передача музею на довічне зберігання 130 листів з фронту від закарпатців – учасників бойових дій та матеріалів, пов’язаних з іменами 12 захисників Вітчизни.
Вперше в історії Закарпаття було здійснено акт передачі історичних документів, оригіналів фронтових документів, особистих речей для експонування в музеї національного масштабу. Також 6 портретів закарпатців – учасників бойових дій війни було розміщено в Галереї Пам’яті.
За багаторічну плідну діяльність Олег Григорович був нагороджений Почесною Грамотою Верховної ради УРСР, грамотами Всеукраїнської організації інвалідів, Організації ветеранів України, у 2010 році йому присвоєно звання «Почесний ветеран України».
Але серед найдорожчих нагород для Олега Григоровича є бойові нагороди – медалі: «За відвагу», «За бойові заслуги» (1944), «За визволення Варшави», особиста Подяка Верховного Головнокомандувача радянських військ за взяття міста Вісмар і зустріч з союзними військами. У 1968 був нагороджений орденом Червоної Зірки, у 1985- орденом Вітчизняної війни.
В 2015 році полковник Самойлович нагороджений медаллю Чеської республіки «70 років Перемоги у II Світовій війні». Нагороду в готелі «Олімп» вручила Заступник Генерального Консула Чеської республіки в місті Львові Валерія Філова.
29серпня 2015 року у складі делегації ВСУВ прийняв участь у місті Банська – Бистриця у святкових заходах, присвячених 71-й річниці Словацького Національного повстання.

ЖИТТЄВІ ШЛЯХИ ВЕТЕРАНА

Матеріал надав член Президії Всеукраїнської спілки учасників війни голова Закарпатської обласної організації ВСУВ підполковник Бужан В.Т.
Корегування - А.В. Вовк – член Національної спілки журналістів України, гвардії п/полковник запасу.







Категория: Периодика ↓ Опубликовал psi01morpex, 10-07-2016, 17:33 | Комментировать (0) | Печать

Добавление комментария

Фордевинд, fordevind, fordevind.com.ua, статьи, страна, родина, отчизна, сайт целеустремленных людей, фордевинд сумы, Вовк Андрей Васильевич, Вовк Андрей, Морпех
загрузка...