«ВІРНІ ЗАВЖДИ» - ЗАВЖДИ ВІРНІ!!!

23 травня 2018 року відзначається віковий ювілей Морської піхоти України.

Морська піхота була, є і буде символом військової слави, мужності і відваги. Морська піхота по праву вважається елітою Збройних сил України, її відрізняють особлива фізична і психологічна підготовка, здатність вирішувати широке коло бойових завдань у найскладніших умовах. Найвища військова майстерність, беззавітний патріотизм, сила і мужність - суть характеру кожного, хто обрав шлях морського піхотинця. Сьогодні морська піхота зберігає і примножує традиції багатовікової історії армії і флоту України.


Так, напередодні ювілею, за ініціативою активістів ГО «Союз морських піхотинців України» на чолі з її Президентом і Першим командиром бригади морської піхоти України полковником Володимиром Волошиним на Оболонській набережній м. Києва було офрмлено міні-макет майбутнього пам’ятника-меморіалу, в якому задумом авторів проекту Морська Піхота буде зображена Королевою, що виходить з хвиль.
Камінь, що стане основою майбутнього пам’ятника-меморіалу, привезений спеціально з с. Базар (Житомирська обл.), де у листопаді 1921 року відбулися героїчні події з історії української морської піхоти (близько 900 морських піхотинців Української Держави зі своїм командиром М.Білинським протистояли кількатисячному добре озброєному більшовицькому війську. В героїці Армії УНР бої під Крутами і Базаром вважаються прикладами найбільшого героїзму Українських Збройних сил у 1917-1920-х роках.).


Також було представлено пам’ятну медаль Спілки морських піхотинців України «100 років Морській піхоті України», виготовлену на Виробничо-творчому об’єднанні «Орден» (http://www.vto-orden.com.ua/ru/catalog/layer/medal-100-rokiv-morskij-pihoti-ukrayini).

Історична довідка

За часів Російської імперії переважну більшість особового складу Чорноморського флоту складали українці. У Севастополі переважна більшість населення була також українською.
Національне питання гостро ставилося і під час революційних подій 1905 року. Керівниками повстань на панцерниках «Потьомкін», «Георгій Побєдоносець», судні «Прут» та крейсері «Очаків» також були українці.
Лютнева революція 1917 року значно актуалізувала національно-визвольний рух українців на Чорноморському флоті. Провідником українського руху на півдні стала рада Української чорноморської громади. У квітні 1917 року майже на усіх кораблях Чорноморського флоту вже існували Українські корабельні ради.
Після розпаду Російської імперії в Україні залишилися досить потужні сили морської піхоти. А саме: Балтийська морська дивізія, дислокована в гирлах Дунаю під командою контр-адмірала князя Трубецького та Спеціальна Десантна Дивізія в Севастополі.
Завдяки діяльності українських рад, скоординованих Чорноморським військовим комітетом, стихійно розпочався процес українізації Чорноморського флоту. Першою українською частиною на флоті став Севастопольський флотський екіпаж на чолі з підполковником В. Савченко-Більським. Протягом травня — серпня 1917 року була проведена українізація особового складу підрозділів морської піхоти. Проте через пасивність та соціалістичні настрої Центральної Ради цей запал українців щодо українізації військових підрозділів Чорноморського флоту зійшов нанівець. Не підтримавши формування українських військових підрозділів протягом 1917 року, Центральна Рада, після жовтневого перевороту залишилася майже незахищеною перед збройною агресією більшовиків.
Але моряки-чорноморці проявили державницьку позицію. В жовтні 1917 року представники 3-го Всеукраїнського військового з'їзду вимагали прискорити українізацію Чорноморського флоту. З жовтня по листопад 1917 року національний прапор України підняли більше половини кораблів Чорноморського флоту.
А 6 листопада 1917 р. зібрався І Загальночорноморський з'їзд. На ньому було прийнято рішення про відправку до Києва для підтримки Центральної Ради загону моряків у складі 700 чоловік. Саме цей загін започаткував формування «Окремого морського куреня імені Петра Сагайдачного». Загін був першим сформованим за часів національно-визвольних змагань (1917—1919 рр.), українським підрозділом морської піхоти. Але, через бездарну військову політику урядовців УНР, майже весь курінь героїчно загинув на вулицях Києва у боротьбі з більшовиками у січні 1918 року.
Ще одним, самоорганізованим загоном морської піхоти був «Курінь морської піхоти Армії УНР». Сформований, у грудні 1917 року, в Одесі з українізованих підрозділів Чорноморського флоту, підрозділ брав участь у бойових діях проти більшовиків на початку 1918 року.
Наказом по морському відомству від 27 березня 1918 року віце-адмірала Андрія Покровського призначають начальником охорони Південно-Західної частини Чорного моря з тимчасовим штабом в м. Одесі, а 24 квітня — головним командиром всіх портів Чорного і Азовського морів.


19 квітня 1918 р. начальником оборони узбережжя Кримського півострова і комендантом м. Севастополя призначено капітана ІІ рангу Миколу Містникова. З їх приходом робота по українізації підрозділів морської піхоти Чорноморського флоту дещо активізується.
Але все ж таки народження регулярної української морської піхоти припадає на 1918 рік - час існування Української Держави у формі Гетьманату Павла Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918 року).


Після Берестейського миру, вигнавши більшовиків з України, Центральна Рада оголосила про створення Військово-морського і транспортного флоту УНР на Чорному та Азовському морях. До складу Військового флоту УНР, окрім кораблів, входила морська піхота (корпус морської охорони узбережжя Чорного моря і три полки морської піхоти) та військово-морська авіація (20 гідропланів).
Скоропадський розумів важливість такого роду військ як морська піхота для підвищення потужності збройних сил та обороноздатності держави і 23 травня 1918 року Гетьман видав Указ по Морському відомству «Про початок формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби».
Завданням морської піхоти було несення служби на узбережжі та військово-морських фортецях, а також здійснення десантних операцій. Бригада мала складатися з трьох частин. Одна з них повинна була виконувати свої обов'язки на території від західного кордону до Сичавки, друга — від Сичавки до Станіслава, а третя — від Станіслава до Перекопу. Крім основних завдань в обов'язки полків морської піхоти входила охорона майна Морського відомства. Цим же Указом були призначені командири полків та начальники відділів. На першому етапі розгортання бригади, насамперед було розпочато формування трьох батальйонів морської піхоти у кожному з полків.
Комендантом (пізніше командиром) 1-го полку Морської піхоти став військовий старшина Іларіон Ісаєвич.
Усіма справами морської піхоти, які не входили до повноважень Морського Генерального штабу відав відділ морської піхоти при Головному штабі Морського Міністерства.
На початку створення відділу ним завідував керівник збройних загонів полковник В. Дашкевич-Горбацький.


З 21 липня 1918 року на чолі відділу став полковник Ястржембський. Згодом відділ очолив підполковник Гаврило Никогда.


15 липня 1918 для Морської піхоти було встановлено формений одяг піхотного взірця з додаванням чорного канта навколо погонів і якоря на них — золотого для старшин і підстаршин, жовтого для козаків.


Незабаром Морські піхотинці, як і всі Військово-Морські Сили Української Держави, отримали затверджений Скоропадським новий Військово-морський прапор.


1 серпня 1918 було призначено старшинський склад трьох полків морської піхоти, а також призначено особовий склад Управління берегової оборони південно-західного району Чорного моря. Начальником берегової оборони південно-західного району Чорного моря було призначено контр-адмірала Семена Семенович Фабрицького.
31 серпня 1918 цілком таємний наказ по Морському відомству визначив дислокацію усіх частин оборони Чорного моря та узбережжя південно-західного району.
Однак проект, запроваджений адміралом А. Покровським, був втілений в життя лише частково. Вся берегова інфраструктура, озброєння та обладнання дісталися Україні у спадщину від російської армії. Проблема полягала у комплектуванні особовим складом названих частин сухопутної оборони узбережжя Чорного моря. В умовах німецької окупації були лише частково сформовані три полки морської піхоти неповного складу та деякі допоміжні підрозділи.
У грудні 1918 року відбулося антигетьманське повстання. Морським міністром в уряд Директорії було призначено контр-адмірала Михайла Білинського.


Зважаючи на те, що флоту в першу чергу необхідні молоді професійні кадри, М. Білинський наказом по морському відомству № 107 від 11 січня 1919 р. вводить в дію «Закон про гардемаринську школу» і організовує її роботу в Миколаєві (згодом в Кам'янець-Подільському). Саме за його ініціативою 25 січня 1919 року урядом Директорії було прийнято «Закон про флот», в якому було викладено основні положення існування флоту, регламентовано склад флоту, термін служби кораблів різних типів, йшлося про бойову підготовку, комплектування, театри можливих бойових дій. Морської піхоти передбачалося сформувати два корпуси і дивізію.
1 лютого 1919 року флот Антанти зайняв Херсон, 2 лютого — Миколаїв, остаточно відрізавши УНР від Чорного моря. А вже 3 лютого під натиском Червоної армії уряду С. Петлюри довелося залишити Київ.
Окупація іноземними інтервентами чорноморського узбережжя заставила перенести штаб берегових військ з Миколаєва до Вінниці, де згідно з наказом Морського міністра від 3-го лютого мало розпочатися формування 1-го полку морської піхоти флоту УНР.
У цій складній військово-політичній ситуації М. Білинський, за погодженням з Військовим Секретаріатом ЗУНР з 24 березня 1919 року розпочинає в Коломиї формування полку морської піхоти. Комплектування проводилося моряками, які проходили службу на Адріатичному флоті колишньої Австро-Угорщини. Проте їх було недостатньо. Контр-адмірали Михайло Білинський і Святослав Шрамченко звернулися за допомогою до галичан.


Комплектувати морську піхоту було вирішено сплавниками лісу ріками Черемош і Прут. Першим комендантом полку став полковник Г. Никогда. У березні полк був реорганізований у 1-й Гуцульський полк морської піхоти Дієвої армії УНР, який очолив сотник Омелян Гемпель. Набір до його лав розпочався у Вінниці, а згодом у Коломиї. Частини морської піхоти УНР були представлені також двома Наддніпрянськими морськими піхотними полками і бронепотягом «Чорноморець». Особовий склад Морського полку брав участь у Першому і Другому зимових походах армії УНР.
9 квітня у Рівному був створений новий, «лівий» уряд, який звернувся до народу з закликом продовжити подальше побудування соціалістичної України та заявив про бажання співпрацювати з Радянською Росією.
Не погоджуючися зі змінами в уряді та з новою політикою, 24 квітня 1919 року М. Білинський подав у відставку і, на його прохання, був призначений командиром створеної ним дивізії морської піхоти. Морським міністром став капітан 1 рангу Микола Злобін.
Гуцульський полк морської піхоти після поповнення складу у Бродах отримав новий наказ переїхати до Тернополя. В той же час було усунено коменданта полку сотника Омеляна Гемпеля, а його посаду обійняв поручник Петро Сич.
Відразу у новоствореної дивізії виникли проблеми з обмундируванням і медичним забезпеченням. Їх, у значній мірі, вирішив колишній Головний лікар Австро-Угорського флоту, керівник медичної місії ЗУНР у Відні і начальник санітарної управи Української Галицької армії адмірал Ярослав Окуневський. Використовуючи свої старі зв'язки у Відні, у великій мірі і за власні кошти, він організував доставку на потреби армії УНР чотирьох ешелонів різних медикаментів і військово-медичного майна. Крім того, Ярослав Окуневський асигнував коштами і надав значну організаційну допомогу військово-морському аташе УНР у Відні капітану 2 рангу В. Дашкевичу-Горбацькому в організації відправки з Адріатичних портів флоту Австро-Угорщини вихідців з Західної України для комплектування ними полків морської піхоти УНР та організації матеріальної допомоги боротьбі українців.


У липні 1919 року у Кам'янець-Подільському починається формування 2-го полку морської піхоти, який очолив поручник Ілько Сич. З Коломиї 1-й Гуцульський полк, для завершення формування, був переведений в Броди, де отримав наказ з метою озброєння і технічного оснащення виступити до Рівного, пройти допідготовку, після чого вирушити на фронт. Дещо пізніше в Бродах було сформовано і 3-й полк морської піхоти.
По завершенню формування, перебуваючи у Бродах, дивізія морської піхоти отримала наказ передислокуватися в Тернопіль. З Тернополя, в червні місяці, підрозділи виступили на фронт під Волочиськ, звільнивши місто від більшовицьких військ разом із Запорізькою дивізією.
Тим часом, в уряді Симона Петлюри, зробивши ряд стратегічних помилок, з кожним тижнем зменшувався інтерес до флоту. А на початку осені 1919 року питання створення національного флоту стало вже нездійсненим. Рішенням уряду Міністерство морських справ УНР було ліквідовано і Микола Злобін перетворив його на Головне управління Військово-морського флоту загальновійськового міністерства, а з 20 березня 1920 року — в Головну Воєнно-морську управу, які послідовно сам й очолював.
Таким чином, від другої половини 1919 — до літа 1920 року до складу Військово-морських сил УНР входила лише морська піхота. Весь цей час дивізія була в авангарді військ УНР, брала участь у запеклих боях з червоною армією.
З 6 грудня 1919 року полки морської піхоти у складі військової групи генерала Михайла Омеляновича-Павленка розпочали героїчний Перший зимовий похід.


Морські піхотинці увійшли до другої Київської сводної групи, до якої також входили 5 та 12 Селянські дивізії, частини Залізної дивізії та Корпус Січових Стрільців. Друга группа дійшла до лінії Київ — Черкаси. При активній підтримці місцевого населення армія УНР звільнила Вінницю і Одесу, де відбулася спроба відродити український флот. Та під ударами переважаючих сил противника, а більше від пошесті тифу, українській армії прийшлося знову відступити на територію Польши.
У квітні 1920 року переформовані полки морської піхоти УНР взяли участь у спільному україно-польському визвольному поході і 7 травня звільнили Київ. Та звільнення Києва не принесло успіху у війні.
Час показав, що втрата Одеси і флоту призвела до повної ізоляції УНР і унеможливила міжнародну допомогу, закупку і доставку морем припасів для українського війська.
В цей же час, після звільнення Києва, почала формуватися Дніпровська воєнна флотилія та Дніпровський флотський екіпаж, в дивізії морської піхоти з'явився бронепотяг «Чорноморець».
Командування Червоної Армії, стягнувши з території Росії свої головні ударні сили, домоглося перелому в бойових діях і восени перейшло в рішучий наступ. Українські моряки знову одними з перших зустріли окупантів. З моряків Дніпровської флотилії і флотського екіпажу був сформований курінь морської піхоти, який з панцерником «Чорноморець» незмінно воював на фронті.
Під стінами фортеці Замостя морська піхота УНР стала тією цементуючою силою, об яку розбилися атаки 1-ї Кінної армії С.Будьонного та військ М.Тухачевського. Саме сили українського флоту, сконцентровані в дивізії морської піхоти контр-адмірала Михайла Білинського, витіснені радянськими військами на територію Польщі, немало спричинилися до оголошеного згодом поляками «чуда на Віслі».
21 листопада 1920 року на берегах Збруча під Підволочиськом саме морський курінь за підтримання вогнем бронепотяга, забезпечив відхід українського війська і до останнього тримав бій з ворогами. «Чорноморець» із загоном морської піхоти останнім залишив територію України та перейшов Збруч.
Однак, укладене поляками перемир'я з Червоною Армією 9 листопада 1920 року, позбавило УНР не лише союзників а і надій. Вимушені відступити на територію Польщі, морські піхотинці, разом з військом УНР були інтерновані до польських таборів.


Проте українські військовики не змирилися з поразкою і готували новий визвольний похід.
25 жовтня 1921 року розпочинається Другий зимовий або «Льодовий» похід. Проте, не дійшовши 40 кілометрів до Києва, група військ Юрка Тютюнника у битві під Базаром 21 листопада 1921 року була розбита більшовиками, змушена була повернути та пробиватися назад до польського кордону.


В бою під Базаром загинула і більша частина дивізії морських піхотинців на чолі зі своїм командиром — контр-адміралом Михайлом Білинським.
Відродження морської піхоти України почалося вже після розпаду СРСР та оголошення незалежності. Про сучасну історію чорних беретів написано та зафільмовано багато матеріалу (http://fordevind.com.ua), тому вирішив не повторятися.
На честь вікового ювілею пройшла низка заходів у всіх регіонах України. Ветерани, члени їх родин і всі, хто захоплений історією чорних беретів, збиралися на вшанування по різних куточках України.
А вже 26 травня, на Оболонській набережній м. Києва, Союзом морських піхотинців України було організовано та проведено урочистий захід на честь Ювілею Чорних беретів України.
На честь 100-річчя формування морської піхоти Української Держави було піднято державний прапор України, прапор ВМС та прапор морської піхоти України, на знак пошани по загиблих покладені квіти до Каменю, бойові пловці спустили вінок на воду, відбулося урочисте проходження почесної варти та нагородження воїнів почесними медалями.


Цього ж дня о 16.00. в приміщенні Національного музея історії України було відкрито виставку під назвою «Вірні завжди – 100 років слави Морської піхоти України». Експозиція виставки складалася з 5 блоків:
• історія козацьких морських походів;
• перші полки морпіхів, створені Павлом Скоропадським у 1918 році;
• морська піхота часів незалежної України;
• морпіхи у війні з РФ (двічі потрапили під удар російських гармат: під час виходу з Криму та під час участі в АТО);
• волонтерсько-бійцівський арт-куточок, присвячений морський піхоті.
Крім історичних експонатів були представлені особисті речі бійців та трофейні артефакти, що належали бійцям регулярної російської армії, фото-та відеоматеріали.


На жаль, віковий ювілей Чорні берети зустріли з присмаком гіркоти. Але історія неодноразово доводила, що вожді та їх «пудєля» змінюються, а Батьківщина завжди буде потребувати воїнів – захисників своїх рубіжів.

ЗІ СВЯТОМ ТЕБЕ ПІХОТА ТРЬОХ СТИХІЙ! ВІРНІ ЗАВЖДИ!!!

Матеріал підготував прес-секретар ГО «Сумське морське зібрання» А.В. Вовк.