ЗРАДЖЕНІ, АЛЕ НЕ ЗНИЩЕНІ
21-08-2014, 11:58. Разместил: psi01morpex
ЗРАДЖЕНІ, АЛЕ НЕ ЗНИЩЕНІ
Украинским морпехам лица закрывать незачем. Они Родину защищают…
«Вірний завжди» - таким суворо-лаконічним є бойове гасло морської піхоти ВМС України. В усіх арміях світу морські піхотинці вважаються елітним підрозділом.
Про історію пращурів морської піхоти нашої держави ще з продавніх часів написано вже немало. Сучасні сторінки же відтворювалися на моїх очах, так, що можу сміливо стверджувати, що невелика толіка й мого служіння Батьківщині привнесена у відродження та розвиток еліти не тільки Військово – Морських Сил України, а в цілому її Збройних Сил.
Новітня історія з’єднанння морських піхотинців гостро відображала всі соціальні процеси України вже як незалежної держави. Це і становлення бригади під час болючих подій розподілу Черноморського флоту канувшего в лета СРСР, утворення і злагодження бойових підрозділів, перші стрільби та стрибки з парашютом, освоєння полігонів та узбережжя під час десантувань з кораблів, перші міжнародні військові навчання та морські походи.
Зростав не тільки коллектив, але й міжнародний авторитет наших чорних беретів. Авторитет, про який не потрібно було витрачати час на балачки та вигадувати байки. Авторитет, який був підтверджений як захистом територіальної цілістності України в 1995 році під час проявів сепаратизму в Криму, так і в ході чисельних миротворчих місій, в яких наші моряки гідно несли прапор держави, показуючи приклад служіння інтересам Вітчізни та право буди гідними слави Київьких князів і Запорізькіх козаків.
Багатьом нашим воїнам видалося пройти через «гарячі точкі» планети, більшості проходити військову службу в інших відомствах, частинах та підрозділах, але вірність традиціям морської піхоти України завжди надавало сили і впевненості, втілючи чесноти девізу «Вірний завжди», як у службі, так і цивільному житті.
Але була і велика проблема, що не тільки заважала, а й нищила з’єднення морських піхотинців. І це не труднощі становлення, ні безгрошів’я в середені 90-х, ні побутова убогість чи слабка матеріальна база. Це байдужіть чиновників в погонах і не розуміння (або не бажання) протягом двадцяти років задач морської піхоти вцілому, що привело еліту флоту від виживання та боротьби за своє їснування до повного зубожіння і ЗРАДИ вже у березні 2014…
Майдан 2013 – 14 – у кожного своє відчуття та відношення до подій, що пробудили Україну.
Зараз я не хочу писати глобально, бо і життя може не вистачити…
Історія двох невеличких батальйонів морської піхоти України (Феодосія, Керч), один з яких тільки но у грудні 2013 одягнув форму – яскравий доказ ставлення влади до захисників України, знищення і зради її ВМС та втрати Криму як територіальної одиниці.
На думку відразу спало висловлювання про народ, котрий не хоче годувати свою армію… Але подальші дії та ставлення саме нашого народу показали помилковість давньої фрази. Сучасно це буде звучати так: «Держава яка не бажає годувати свою армію, буде годувати тих, хто прийде у військовій формі, придбаній у воєнторзі зі зброєю, що вільно продається у зброярнях та приїде на танках, які можно вільно придбати в автосалонах даже під нульовий кредит»…
Все це було б смішно, якщо б це не було сучасною реалією, нажаль.
В подальшому – в циклі про сучасну історію рідної бригади - тільки коротенькі факти із життя морских піхотинців, котрі витримали зраду, зберегли вірність присязі даної народу України та клятві морського піхотинця України, витримали як фізичні, так і моральні перенавантаження, знайшли в собі сили і мужність не втрати моральний облік захисника Вітчизни та направити всі свої зусилля на відродження морської піхоти України – підрозділ, яким в майбутньому буде пишатися вся країна, підрозділ, який перший підніме прапори України, ВМС та Морської піхоти над зрадженою та багатостраджальною землею Українського Криму.
Ну а про тих, хто не витримав та зрадив, що про них писати, Бог їм судья.
Вранці 27 лютого мені, як і більшості українців, було вже зрозуміло, що сталося немислиме - російська армія почала вторгнення в Україну.
В той же день я обривав слухавкі своїх однокашників, що проходили та проходять службу в РФ та цілодобово спілкувався з ними за допомогою соціальних мереж і Скайпу. Я намагався знайти у них відповідь на прості запитання: «Хіба вам - російським офіцерам не зрозуміло що відбувається? Хіба вам чи вашим колегам, що послали своїх солдат зі споротими знаками розрізнення на територію України із зброєю не соромно за себе і за своє командування? Хіба вам не стало страшно від усвідомлення того, що українці з цієї хвилини вже ніколи не будуть сприймати вас і російський народ як друзів? Хіба вам – офіцерам не соромно від усвідомлення того, що на російських багнетах до влади в Криму приведено криміналітет?»… У відповідь лише насміхання та «епітети»: бандера, нацик, фашист, майдаун…
Такі ж самі слова було чутно від колег із Россії, Приднєстров’я, Білорусі та співвітчизників з проросійською орієнтацією по ветеранській діяльності з якими 5 років пліч о пліч ставили пам’ятники героям Великої Вітчизняної та Радянського Союзу, проводили заходи військово – патріотичної роботи та здійснювали автопробіги по місцях бойової слави… Відчувалося, що світ зійшов з розуму.
І лише спілкування з колишніми товаришами по службі в морській піхоті, зрозумів, що правда за нами, хоча вже було зрозуміло, що коється щось злочинне та огидне. Від побаченої стійкості своїх колишных побратимів, котрі обрали єдину розумну тактику – жодного пострілу по росіянах. Логіка війни невблаганно привела б до загибелі тисяч військових та цивільних.
Початок березня для обох батальйонів морської піхоти видався гарячим не по сезону.
2 березня батальйони були заблоковані озброєними людьми в однострої российської армії, людьми з кримінальною зовнішністю та «козаками». Від морпіхів вимагалося скласти зброю, але особовий склад на загальних зборах прийняв рішення стояти за Україну до останнього матроса.
Цілодобово по мегафону транслювалися заклики до українських моряків здатися.
Українські морські піхотинці зміцнили периметр частини. Окопи, загородження з бетонних блоків, бордюрів і покришок з амбразурами для стрільби з кулеметів, паркан навколо частини посилено двома рядами колючого дроту… - такова стала реалія.
Неодноразово нашим хлопцям оголошували ультиматум - скласти зброю. Особисто заступник командувача Південним військовим округом і заступник командира 810-ї бригади морської піхоти ЧФ РФ проголосили ультиматум та попередили про те, що термін закінчується близько 10 години ранку, потім - штурм. Протягом ночі продовжували прибувати невідомі «переговорники», котрі пропонували українським військовим не чинити опір військовослужбовцям ВС РФ, скласти зброю й перейти на сторону так званої «законної влади Криму», обіцяючи забезпечити гідні умови служби, соціальний захист, а головне великі гроши за зраду.
Тим часом аналогічна публіка блокувала новий батальйон морських піхотинців в Керчі.
Заступник командира військової частини А-0669 морської піхоти Олексій Нікіфоров повідомив журналістам, що командування частини спілкувалося з російськими військовими. Російські військові заявили, що збираються разом охороняти її.
Саме представники кримського – татарського народу стали живим щитом між російськими військами і військовослужбовцями батальйону морської піхоти з метою не допущення провокацій та незаконних дій з боку російських військовослужбовців.
Та вже скоро стало зрозуміло, що морпіхів як і інших захисників Криму було зраджено і очікувати допомоги від Уряду та керівництва ЗСУ було марно. І лише місцеве населення корінного кримсько – татарського народу не залишало українців в біді, всіляко допомагаючи воїнам.
3 березня у Феодосії відбулася розмова особового складу батальйону морської піхоти з самопризначеним «прем’єр-міністром» Криму Аксьоновим в минулому кримінальним авторитетом на прізвисько «ГОБЛІН» та ПЕРШИМ І ГОЛОВНИМ ЗРАДНИКОМ ВМС України відстороненим від виконання обов’язків за нездатність організувати управління військами в екстремальних умовах «екс-командувачем Військово- Морських Сил ЗС України» Березовським.
Названі особи прибули до Феодосії на вертольоті ЧФ РФ. Морпіхи спілкувалися з прибулцями через металеві ворота - на територію батальйону Аксьонова та Березовського українські військові не пустили. Командування і військовослужбовці висловили підтвердили вірність військовій присязі на вірність українському народові та відмовилися розглядати висловлену Березовським пропозицію приєднатися до зрадників.
Але на цьому «пригоди» наших воїнів тількі но розпочиналися. Постійні провокації, погрози членам родин, цілодобове зомбування через російські ЗМІ (українські було відключено) та через місцевих поплічників – агітаторів, знеструмлення частин, обмеження в пересуванні та перешкоджання гуманітарній допомозі з матерікової частини України, тактичні тренування російських вояк перед частиною і погрози через паркан місцевих «ряжених» та навіть імітація мінування території батальйону в Феодосії.
Все ці заходи з боку «братського народу» безумовно негативно впливали на моральний стан українців, але ті, хто вірив в правоту своєї справи і зберіг вірність військовій присязі та клятві морського піхотинця не впадав у відчай та відповідав миром на агресію. А посмішка іноді це страшенна сила.
6 березня в Керчі наші військовослужбовці провели на території частини концерт під відкритим небом.
15 березня, кинувши виклик «братньому сусідові», команда українських морпіхів впевнено розгромила росіян на футбольному полі з рахунком 4:0.
Нажаль після проведення «референдуму» про статус Криму 16 березня 2014 року, частина особового складу Керченського батальйону морської піхоти прийняла рішення продовжити службу в ЗС РФ.
18 березня представники ГШ РФ запропонували військовослужбовцям Феодосійського окремого батальйону морської піхоти також прийняти присягу на вірність Росії та залишитись служити в місті постійної дислокації. Представник кадрового органу ГШ РФ був готовий на місці скласти списки бажаючих та прийняти присягу, але серед українців бажаючих переприсягнути Росії не виявилось.
Фінал героїчного стояння наближався. Кинуті на призволяще українські морпіхі робили свій історично-трагічний вибір кожен по - своєму. Хто прощався з колишніми товаришами по службі та покидав частину, хто залишався зі своїм командиром і прапором до останнього.
23 березня, в останній «мирний день» так званої «Кримської весни» у Феодосії українські морпіхи, передчуваючи біду та подумки прощаючись з морським узбережжям, на гелієвих кулях підняли в небо прапор України.
24.03.2014 року – дата, що залишится в пам’яті та історії морської піхоти України як результат знехтування потребами оборони держави та урядової зради.
О 4.30 ранку, наслідуючи історичний досвід, російські окупаційні війська, грубо порушивши попередні домовленості про проведення переговорів щодо перемир’я, вероломно почали штурм української частини.
Під час штурму були чутні автоматні черги, вибухи світло-шумових гранат, над частиною кружляли вертольоти, з яких велося спостереження за ситуацією і висадка десанту. Периметр був оточений декількома десятками солдатів РФ.
З 6.00 з території батальйону морської піхоти вийшло кілька вантажних автомобілів УРАЛ зі зв’язаними українськими морпіхами на борту.
За попередньою інформацією, травми різного ступеня важкості в результаті штурму отримали кілька українських військових. Росіяни не дозволили доправити постраждалих до лікувальних закладів для надання необхідної медичної допомоги.
24.03.2014 року – дата, що залишится в історії морської піхоти України не тільки як прогнозований результат знехтування потребами оборони держави та урядової зради, а й як точка відліку нового військового організму.
Згадуючи слова одного з найкращих представників командирської ланки морської піхоти України генерал – майора Сергія Кульчицького, котрий трагічно загинув під час захисту на Донбасі суверенітету нашої держави від россійських найманців про те, що кожна точка падіння повинна ставати точкою опори, невольно згадуєшь правоту його слів.
То ж нехай ці слова генерала з серцем солдата стануть поруч з девізом морської піхоти України «Вірний завжди», зміцнять віру в себе та своїх товаришів залишившихся вірними присязі народу України та клятві морського піхотинця воїнів, котрі долаючи всі невзгоди та зраду відродяться наче Фенікс із пеплу.
24 березня 2014 року – забути не маємо права. Прийде час і згадається іудам та ворогові все: зраду і приниження, поразку і криві посмішки, гіркоту втрати і особливо наш Український прапор, що самотньо залишився помирати, нагадуючи про останній форпост ВМС України.
Вірою живе воїн, пишаясь славетними пращурами, виховуючи нащадків на любові до Бога, жінки та землі, яка береже слід його…
Матеріал підготував гвардії п/полковник запасу А. В. Вовк.
Вернуться назад