Главная > Периодика > КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ


12-07-2021, 16:55. Разместил: psi01morpex
КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

12 липня, в день славних і всехвальних першоверховних апостолів Петра і Павла, представники Сумської філії громадської організації «Спілка морських піхотинців України «Сумське морське зібрання», на запрошення Отамана Сумського міського куреня Сумської паланки Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке», представника військової Колегії Синодального відділу УПЦ з питань козацтва, генерал-командора Віктора Ляха, прийняли участь у прославленні останнього кошового отамана Запорізької Січі святого праведного Петра Калнишевського.

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ
КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

Урочистості з нагоди 330-ї річниці народження славетного земляка відбулися у Сумському козацькому сквері, названого на Його честь. До мітингу-реквієму долучилися представники обласної та міської влади, 27 реактивної артилерійської бригади імені кошового отамана Петра Калнишевського, НГУ, педагоги, науковці, духовенство, активна громадськість.

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ
КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

Петро Калнишевський - останній кошовий отаман Запорізької Січі, військовий і політичний діяч, дипломат, організатор освоєння земель Нижнього Придніпров'я, кавалер Золотої медалі на Андріївській стрічці Російської імперії.

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

Петро Іванович народився в селі Пустовійтівка біля міста Ромни, Лубенського полку (нині Сумської обл.). Походив він з української шляхетсько-старшинської родини.
Як свідчить легенда, син козацької вдови потрапив на Запоріжжя у вісім років. Там він навчався в школі при січовій церкви і пройшов шлях від зброєносця до кошового отамана.
За час служби у Війську Запорозькому Калнишевський обирався похідним полковником (1752-1761 рр.), військовим осавулом (1754 р.), військовим суддею (1763-1765 рр.).
У 1755 році козацький кіш вперше призначив Калнишевського кошовим отаманом - головнокомандувачем всього війська, якого обирали з найбільш досвідчених, хоробрих і кмітливих старшин.
Калнишевський залишався кошовим до 1762 року, коли його, як особу, небажану для уряду, усунули з посади. Однак авторитет кошового серед козацтва був настільки великий, що у 1765 році його обрали отаманом вдруге.
Калнишевський сприяв розвитку на Запоріжжі землеробства і скотарства. Завдяки його керівництву і господарюванню, південь сучасної України перетворився на автономний політичний і економічний організм. Кошовий став одним з найбагатших людей в Україні - власником хуторів, зимівників, орних полів і пасовищ, 16 тисяч голів худоби.
Для збільшення чисельності населення Запоріжжя він сприяв селянам, що тікали від панської неволі в колонізації вільних земель, неодноразово звільняв земляків з татарського полону і надавав їм земельні наділи. Так стараннями кошового в степу з'являлися нові села.
Калнишевський прославився і як меценат: на власні кошти спорудив церкви в Лохвиці, Ромнах, Петриківці, козацькому Межигірському монастирі під Києвом. Храму рідного села отаман подарував дорогоцінний «Євангеліє» вартістю 600 руб. золотом. При кожній з 16-ти церков, що діяли на землях Вольностей Війська Запорозького, було влаштовано церковно-парафіяльні та підвищеного типу школи. При храмах були шпиталі для немічних, старих і хворих, яких утримували коштом святого праведника.
Під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Калнишевський проявив себе талановитим керівником козацтва і в 1771 році був нагороджений іменною Золотою медаллю з діамантами на Андріївській стрічці з надписом «Війська Запорізького кошовому Калнишевському за відмінну хоробрість проти ворога, вчинки і особливе до служби старання» (вручена у 1775 році й одразу ж відібрана у зв'язку з ув'язненням у Соловецькому монастирі).

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

У 1773 році отаману присвоїли військове звання генерал-лейтенанта.
Запорожці справно несли сторожову службу і брали активну участь у війнах з Туреччиною у 1736-1739рр. та 1769-1774 рр., але російський уряд ставився до них підозріло, вважаючи потенційними бунтівниками. Коли в 1773 році спалахнуло повстання О. Пугачова, запорожці його підтримали і зібралися йти на Москву.
Долю Січі вирішила її конфронтація з генерал-губернатором новоствореної Новоросійської губернії - князем Г. Потьомкіним. Йому і було доручено знищити Січ.
Травневим днем 1775 року генерал-поручик П. Текеллі (намісник Потьомкіна на посаді командувача в Новоросії) зайняв з військами Січ. Момент руйнації було обрано дуже вдало. На той час у Січі перебувало лише декілька сотень людей, решта козаків знаходилася на паланках, промислах, по городах. Сили були надто нерівні, але козаки вирішили до останнього боронити свою Запорозьку вольницю.
Про що думав тоді 84-річний кошовий отаман Петро Калнишевський? Він розумів приреченість будь-якого опору. Сотня москалів на одного запорожця – це буде безглузде кровопролиття з наступним кривавим масовим терором. Подібне Україна пам’ятала ще з листопада 1708 року, коли російські війська під керівництвом О. Меншикова вщент зруйнували Батурин і вирізали його мирне населення.
Будучи до глибини душі православним, Петро Калнишевський не хотів пролиття одновірної крові, адже перед очима, аж за обрій, стояли такі ж самі православні солдати – заручники в очах ненаситної імперської політики. Це був великий подвиг любові і миротворчості.
Після ліквідації Січі колишнього кошового отамана перепровадили в Петербург. Військова колегія визнала його винним у непокорі уряду. Старого Калнишевського засудили до смертної кари, яку, на прохання самого Потьомкіна, замінили на довічне ув'язнення у Соловецькому монастирі.

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ
КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

Його мужня витримка і страдницький подвиг лякали царат. Недаремно ж Потьомкін, аж до своєї смерті, періодично запитував Синод, чи живий ще останній кошовий. Так і помер, не дочекавшись смерті столітнього старця. Імператриця сподівалася, що останній отаман Війська Запорізького покається, адже йому в той час вже виповнилося 85 років. Однак Калнишевський пережив і «ясновельможного князя», і «імператрицю Всієї Русі».
Господь любить своїх обранців і обдаровує довголіттям, щоб вони побачили праведні суди Його ще за свого земного життя.
Лише указом нового імператора Олександра І від 2 квітня 1801 року Петру Калнишевському було «даровано прощення» і надано право обрати собі місце проживання на свободі за власним бажанням.
Але Петро Калнишевський відмовився повертатися до України. 7 червня 1801 року він у листі до Архангельського губернатора Мезенцева не без іронії дякує за звільнення і просить дозволити йому «в обителі сій чекати зі спокійним духом кінця свого життя, що наближається, бо за 25 років перебування в ув’язненні він до монастиря цілком звик, а свободою і тут насолоджується повною мірою».
Його рішення відповідало давньому козацькому звичаю залишатися на схилі літ при монастирі.
Петро Калнишевський відійшов до Господа 31 жовтня 1803 року за старим стилем. Ченці монастиря поховали його на почесному місці – на південному подвір’ї Спасо-Преображенського собору при Успенській церкві.
У 1856 році на могилі Петра Калнишевського встановили плиту, викарбувавши в епітафії короткий нарис життя кошового: «Здесь погребеш тело в Бозе почившего кошевого бывшей грозной Сечи казаков отамана Петра Калнышевского, сосланного в сию обитель по высочайшему повелению, снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу, 112 лет от роду, смертью благочестивою, доброю».
Але точне місцезнаходження могили досі так і невідоме. У 20-30-х роках XX ст. на монастирському цвинтарі були табірні городи. До наших днів дійшла лише надмогильна плита з написом. У 1923 році жахлива пожежа зруйнувала багато архітектурних пам’яток Соловецького монастиря. Тільки у 70-х роках минулого століття почав функціонувати у стінах монастиря державний історико-архітектурний музей-заповідник і плита була взята на облік працівниками установи як пам’ятка.
У 2004 році на території монастиря незламному українцеві поставили пам’ятник.

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

Пам’ять про угодника Божого не стерлася у славних нащадків козацького роду. За роки державної незалежності України його ім’я повернуто з небуття. Про Петра Калнишевського написано чимало книг історичного та художнього змісту. На його малій батьківщині, у Пустовійтівці, відроджено дерев’яну Свято-Троїцьку церкву. Ім’ям святого названо Роменський колегіум.

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

На знак безмірної подяки і глибокої шани за діяння Петра Калнишевського у духовній сфері, Українська Православна Церква Київського Патріархату, в липні 2008 року, в приміщенні Золотоверхій обителі Архістратига Божого Михаїла, у місті Києві, з нагоди 900-ліття монастиря та 1020-ліття Хрещення Київської Русі-України, після старанного дослідження життя і подвигу, сповненого ревності по Богу і любові до ближніх праведного Петра Калнишевського, останнього кошового отамана Запорізької Січі, канонізувала Його як Петра Багатостраждального і приєднала до лику Святих, встановив день вшанування пам’яті (щороку на свято Покрови Пресвятої Богородиці – 14 жовтня), ухвалила його образ (канонічну ікону), благословила будівництво храмів та пам’яток на честь праведного Петра Калнишевського.

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

23 грудня 2014 року Українська Православна Церква Московського патріархату також приєднала до лику святих Петра Калнишевського, встановив День вшановування - 13 листопада - день Його преставлення.

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

В фалеристиці образ Петра Калнишевського представлений більш ніж скромно.
Так, коштами Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського, очолюваним уродженцем с. Семенівка, Липоводолинського району Рішняком Іваном Миколайовичем, розроблено і виготовлено почесну нагороду-знак «Хрест Петра Калнишевського».

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

Колективом ВТО «Орден» на чолі з Олександром Соповим, на честь славетного бранця України, на початку 2016 року було виготовлено Знак народної пошани - Хрест Петра Калнишевського «За гідність у полоні», яким нагороджувалися громадяни України та іноземці, котрі у ході бойових дій або під час виконання бойового завдання в ході сучасної російсько-української війни були взяті в полон та не зрадили присязі, виявивши взірець мужності та незламність переконань.

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ
КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

23 серпня 2016 року в Національному військово-історичному музеї Центрального будинку офіцерів Збройних сил України відбулося перше нагородження. Серед номінантів до нагороди був і наш земляк – Максим Кривошапка, сапер 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ.

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

З 16 по 21 січня 2015 року, коли велися запеклі бої в Донецькому аеропорті, рядовий Кривошапка М.В. виконував бойове завдання в середині нового терміналу по захисту території України, за що і отримав статус «Кіборг».
Під час обстрілів проводив розмінування місцевості. Протягом всього часу перебування на летовищі разом з побратимами стримував шквальний наступ терористів так званої днр.
Пережив два підриви нового терміналу 19 і 20 січня після яких отримав тяжкі поранення ноги, тазу та дві контузії.
21 січня, після підриву летовища, потрапив до полону терористів. В полоні стійко пережив моральні знущання і 21 лютого, після проведення обміну між представниками України і бойовиками, потрапив на територію підконтрольну Україні.

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ
КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

За 5 років було нагороджено понад 100 бранців російсько – української війни, історії полону яких вражають, але, на жаль, у 2021 році проект закрито.
З 5 грудня 2020 року 27 реактивна артилерійська бригада носить ім’я кошового отамана Петра Калнишевського.
Під час заходу Архієпископ Сумсько-Охтирської єпархії Православної Церкви України Мефодій провів молебень.

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

Міський голова Олександр Лисенко нагородив за активну громадську діяльність, високі досягнення у науковій діяльності, національне виховання козацької молоді Почесною відзнакою Сумської міської ради «За майстерність» старшого викладача СумДПУ ім. А.С. Макаренка, кандидата історичних наук, радника отамана Сумського міського куреня МГО «Козацтво Запорозьке» з наукових питань В’ячеслава Оліцького, який є автором монографії, присвяченої життю та діяльності останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського «Калнишева слава не вмре, не загине».

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ
КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ

Міський голова подякував голові Сумського земляцтва у Києві, голові Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського Івану Рішняку, який подарував очільнику громади книгу «Петро Калнишевський та його доба. Збірник документів та матеріалів».

КАЛНИШ – КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТТЯ


Петро Калнишевський мав усе: і владу, і шану, і багатство. Безсумнівно, він мав що втрачати, однак не змирився з царським свавіллям і підступністю, обравши правду і тернистий шлях страждань, відкинувши та зненавидівши беззаконня.
Святості останнього кошового отамана Запорізької Січі не можуть заперечити навіть ті, хто не дуже волів би бачити Петра Калнишевського серед собору українських святих. Він показав найвищий приклад смирення і терпіння, великої любові до Бога і свого народу. Калнишевський воістину був справжнім миротворцем. Таких Господь не залишає і вписує у книгу життя вічного.
Вернуться назад