КРОКУЮЧИ КОЗАЦЬКИМ МІСТОМ

28 вересня 2021 року представники громадських організацій «Київське військово - історичне товариство» і Сумської філії громадської організації «Спілка морських піхотинців України «Сумське морське зібрання» разом з мешканцями села Мала Білозерка взяли участь у пішій екскурсії вулицями м. Гуляйполе.


Село Гуляйполе було засновано в 1770-х як форпост для захисту від Кримського ханства.
У 1785 році правління Катеринославського намісництва зобов'язало Новомосковський земський суд заснувати і облаштувати біля Гайчура при балці Калмичкі державну військову слободу Гуляй-Поле.
Назву дали переселенці з міста Гуляйпіль (сучасний Новомиргород — районний центр Кіровоградської області), селян якого князь Потьомкін продав у казну для заселення у Новоросію. Вони й дали назву новому населеному пункту «Гуляйполе» в пам'ять про рідне місто, яке вже було Потьомкіним перейменовано в Златопіль.
Гуляйполе засноване у 1785 році як військова слобода Дніпровської укріпленої лінії. Ділилося місто на 7 козацьких сотень: Бочанську, Вербівську, Піщанську, Подолянську, Польську, Херсонську, Гурянську. У 1794 році поселення мало 150 дворів.
У 1797 році побудовано дерев'яну православну церкву «Воздвиження Чесного і Животворящого Христа Господнього», а Гуляйполе стає волосним центром Олександрівського повіту Катеринославської губернії.
Жителі краю активно займалися землеробством та тваринництвом. Розвивалася торгівля. У 1859 році у Гуляйполі відбувся перший ярмарок. Діяло більше півсотні торгівельних підприємств із загальним оборотом 1 млн рублів. Поряд із ними існувала велика кількість торгівельних лавок. Торгівля сприяла припливу населення.
Із середини XIX на початок XX століття село Гуляйполе перетворюється у торгово-промислове містечко.
У Гуляйполі працювали 2 заводи сільськогосподарських машин, чотири винокурні та один пивоварений завод. Два парові млини були у Гуляйполі і один у Темирівці. Крім них навколо була велика кількість селянських «вітряків». Крім цього у Гуляполі працювало два цегельно-черепичних заводи та дванадцять по селах і хуторах.
Поряд з промисловими підприємствами у селі існувало півтора десятка невеликих, напівкустарних виробництв — екіпажна майстерня, декілька гончарень, а також олійниці, кузні, столярні та інші майстерні.
Із 1884 року і аж до Першої світової війни через кожні три роки у Гуляйполі проводилися земські виставки-аукціони сільськогосподарської та промислової продукції.
Після Першої світової та Громадянської воєн у Гуляйполі відбуваються нові соціально-економічні перетворення, викликані зміною державної влади та політичного режиму.
З 1923 року Гуляйполе набуває статусу районного центру.
Центр міста складає історичний архітектурний ансамбль будівель, які освячені історичними подіями, пов’язаними з революційною діяльністю легендарного ватажка селянського руху на Півдні України (1918-1921рр.) Нестора Івановича Махна.


Народжений у бідній родині, він мріяв створити заможне життя трудящому люду.
Капіталісти і поміщики нещадно експлуатували робітників і селян і їхнє невдоволення з кожним днем зростало, підсилюване до того ж агітацією соціал-демократів і членів групи анархістів-комуністів «Союз бідних хліборобів» (1905-1910 роки), куди входив і молодий Нестор Махно.
22 березня 1910 року Одеський військово-польовий суд засудив Н.І. Махна до страти через повішення. Та зважаючи на його неповноліття, страту замінили на довічне ув’язнення. Після Лютневої революції в Росії у березні 1917 року Нестор Іванович повернувся до рідного Гуляй-Поля продовжувати революційну боротьбу за землю і волю, за знищення експлуататорів трудящих, за радянську владу, за вільні ради без диктату будь-якої політичної партії.
Не маючи військової освіти, створив одну із найбоєздатніших армій періоду громадянської війни. З ним рахувалися червоні, петлюрівці шукали компромісу, засилали дипломатів білі генерали. Але Махно залишився вірним своїм ідеалам. Йому боліла доля українського селянства.
Революційна Повстанська армія України (махновців), яку очолював Н. І. Махно успішно воювала з білогвардійськими генералами, з німецькими військами, з петлюрівцями і більшовиками, хоч з останніми кілька разів укладала угоду про військове співробітництво. Однак після розгрому барона Врангеля в Криму, армія Махна була підступно зраджена і розгромлена більшовиками.
28 серпня 1921 року Нестору Івановичу з 78 бійцями вдалося переправитися через річку Дністер і вийти на румунську сторону. Помер Н.І. Махно у ніч на 25 липня 1934 року в Парижі.


Науковий працівник Гуляйпільського краєзнавчого музею пані Наталія Науменко провела гостей старовинними куточками міста, старанно та з гумором оповідаючи про історію, людей та долі мешканців Гуляйпільщини.
Гуляй-Поле відоме не тільки через Махна і махновщину. Добре відоме воно і культурницькими та освітянськими програмами. Так за рішенням земських зборів улітку 1895 році в селі відкрили першу в повіті публічну безплатну бібліотеку-читальню для селян. У кінці дев’ятнадцятого на початку двадцятого століття Гуляй-Поле славилося своїм театром «Колізей», де самодіяльна трупа гуляйпільців ставила п’єси українських драматургів, у тому числі земляка Єлисея Андрійовича Карпенка.
В 1913 році в Гуляй-Полі працювали поштово-телеграфна контора і земська поштова станція.
Не оминув Гуляйполе і голодомор 20-30-х років, політичні репресії.
Не всі гуляйпільці повернулися з фронтів ІІ світової війни, а ті, що повернулися, приступили до відбудови зруйнованого господарства.
За роки післявоєнних п’ятирічок у місті були відбудовані промислові підприємства – сільськогосподарського машинобудування, хімічної, легкої, харчової промисловості, будматеріалів.
Ну а сучасне місто (роки незалежності України) переживає ті ж самі метаморфози, що і вся країна…
Починаючи від 2006 по 2009рр. у Гуляйполі наприкінці серпня відбувався музично-літературний фестиваль «День Незалежності з Махном» (МахноФест).


І наостанок - Філія музею – «Хата Карпа», що розташована у будинку брата Нестора Махна.


У цій хаті на початку ХХ століття жив із сім’єю Карпо, рідний брат Нестора. Тут деякий час знаходився штаб повстанської армії, розробляли плани селянського війська.
Хату ледь не спалили білогвардійці (6 січня 1919 року). Будівлі не дали згоріти сусіди, загасили вогонь.
У ній деякий час доживала свого віку донька Карпа — Килина з сином Віктором Яланським. Останній все своє свідоме життя боровся за реабілітацію імені Нестора Махна.
З осені 2008 року там встановлено пам’ятник Нестору Івановичу.


Точна копія пам’ятника знаходиться у центрі міста біля «КСК» Сучасник.


А ми, як і положено туристам, скупивши сувеніри з образом «Батька» покидали Гуляйполе. Прощалися з містом із задоволенням, і з сумом… А у мене в голові було лише одне: «Щоб сказав би «Батько», побачивши сучасну Україну і рідне Гуляйполе..?