БІЛОЗЕРСЬКІ МОДРИНИ

12 - 14 жовтня 2018 року, з нагоди Дня захисника України та 75 річниці визволення селищ Велика і Мала Білозерки від нацистів в роки Другої світової війни, на території Василівського, Великобілозерського та Кам’янко – Дніпровського районів Запорізької області було проведено історико – географічну експедицію «Шляхами Другої Світової війни на Білозерській землі».
Ціль експедиції – збереження та популяризація історичної спадщини Запорізького краю.
Склад експедиції - представники громадських об’єднань: «Київське військово – історичне товариство»; «Сумське морське зібрання»; «Рубіж» (пошуковці Запорізької області); представники громадського активу, історики – краєзнавці, ветерани АТО, вчителі та учнівська молодь села Мала Білозерка.


Так 12 жовтня історична експедиція прибула до с. Мала Білозерка. Разом з активом села делегати взяли участь у проведенні акції по висадці дерев в сквері імені Захисників Вітчизни по вулиці воїна АТО старшого лейтенанта Г.В. Зелінського, яка у 2016 році зусиллями Київського військово – історичного товариства була перейменована на його честь та встановлено пам’ятний знак.


Зелінський Гавриіл Вікторович закінчив Малобілозерську школу, де його батьки багато років працювали вчителями, Новомосковський колегіум № 11.
До війни проживав у Новомосковську, Дніпропетровської області.
З перших днів війни доброволець, заступник командира роти по роботі с особовим складом 93 Дніпропетровської окремої механізованої бригади.
Загинув під Іловайськом під час прориву з оточення «зеленим коридором» на перехресті доріг з села Побєда до Новокатеринівки поруч зі ставком.
Ексгумований пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») 11 вересня 2014 року. Похований 3 квітня 2015-го в місті Новомосковськ.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі відзначений та закарбований в пам’яті:
• 22 вересня 2015 року — орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно);
• в січні 2016 у Малій Білозерці вулицю Кірова, на якій проживав Зелінський, перейменовано на його честь;
• в школі, яку він закінчив та Новомосковському колегіумі відкриті меморіальні дошки;
• 14 жовтня 2016 року в Малій Білозерці відкрито пам'ятний знак;
• на його честь перейменовано одну з вулиць Новомосковська;
• 12 жовтня біля пам’ятного знаку висаджено сквер на честь загиблого воїна.


Напередодні Великих для українського народу свят на пам’ятному місті пройшло висадження до скверу закарпатських модрин.


Модрина — рід дерев родини соснових. Дерева в основному заввишки 15–45 м, мають відкриту крону і вузькі гілки. Мале голчасте листя навесні яскраво-зелені, згодом стає блідо-зеленим і восени стає яскраво-жовто-оранжевим, зрештою опадає.
Модрина зустрічається в північних приполярних низовинах на Алясці, в Канаді і Росії, і на середніх і великих висотах в горах від півдня до півночі США, в Альпах Європи, Монголії, північному Китаї, Північній Кореї і в Японії.
Модрина європейська в Україні поширена в західних Карпатах. Солевитривала, морозостійка, швидкоросла, світлолюбна рослина. Запилюється у квітні.


По закінченню акції було проведено мітинг – пам'ять та нагородження активістів села громадськими відзнаками.


Наприкінці заходу делегати відвідали руїни історичного Храму на честь Великомученика і цілителя Пантелеймона, де у вересні 2014 року на честь 230 річниці Малої Білозерки та 130 річниці заснування приходу було встановлено Хреста.


У 1884 році, 9 серпня, в слободі Верхня Білозерка була висвячена церква в честь Св. Пантелеймона. Божий храм збудували на великій площі, на землі, яка належала місцевому жителю Дяченку Григорію. Церква була однопрестольною з високою дзвіницею. Будувався храм місцевими мулярами під керівництвом підрядчика Євтеєва. Будівництво обійшлось громаді в 75 тисяч карбованців.
Проект церкви був складений ще у 1869 році. Як і Хрестовоздвиженський храм, Пантелеймонівську церкву будували з цегли, яку випалювали в селі.
Першим священиком Пантелеймонівської церкви був ієрей Михайло Барвінський, паламарем – Олександр Гребеннік, дияконом – Андрій Красницький. Благочинний протоієрей Гаврило Хорошилов висвятив церкву. Церковні книги в храмі велись з 1885 р.
Пантелеймонівська церква перестала існувати у 1934 році. Вона на той час залишалась однією з останніх у селі. Жителі общини як могли захищали свого священика.
Церкву закрили, зірвали хреста, а дзвони винесли із дзвіниці, ікони, церковний інвентар вивезли. Храм став пусткою. В церкві був клуб. З тих пір церква не відроджувалась аж до 1941 року. У 1941 р. німці дозволили відкрити храм. Коли у 1943 році село було визволено Червоною Армією, церква продовжувала працювати, але вже в іншій будівлі, неподалік самого Пантелеймонівського храму. Церковну службу в старому храмі влада проводити не дозволила.
Храм довгі роки був: то магазином, то складом, то кінотеатром, то млином.


З 1956 року церква відновила роботу. Але вже в іншому приміщенні.
Перший день експедиції закінчено. Перебуваючи на Запорізькій землі помічаєш як переплітаються історії минулого та сьогодення, і земля, яка раніше була полита кров’ю своїх захисників, так і в наші дні віддає шану в камені своїм воїнам…