БЕРДИЧІВ – ОБИТЕЛЬ КРАЄЗНАВЦІВ
16 жовтня 2024 року літературний десант Київського військово – історичного товариства (КВІТ) прибув до міста Бердичів, Житомирської області з метою проведення історико - географічної експедиції «Україна – морська держава», в ході якої окрім презентації книг «Хроніка війни в азовській і чорноморській операційних зонах лютий – грудень 2022», К.: «Видавничий дім «АДЕФ-УКРАЇНА», 2023 – 440 с., іл. та «Хроніка війни в азовській і чорноморській операційних зонах 2023», К.: «Видавничий дім «АДЕФ-УКРАЇНА», 2024 - 452 с. з іл.; було проведено екскурс та ознайомлення з історичною спадщиною міста.
Завершальна локація – Музей історії Бердичева.
Музей історії міста Бердичів - культурний, краєзнавчий і просвітницький осередок, що розкриває історію важливого торгівельно-релігійного центру та його околиць. Заклад міститься в одній з будівель Монастиря Кармелітів Босих.
Ідея створення повноцінного музею в Бердичеві виникла наприкінці 1925 року, а відкриття відбулося 14 листопада 1926.
Основна заслуга належала першому директору, науковому керівнику Бердичівського соціально-історичного та економічного музею ім. Дзержинського і Всеукраїнського історико-культурного музею заповідника – Тодосу Миколайовичу Мовчанівському.
Саме Тодос Мовчанівський запропонував використати будівлі колишнього монастиря Босих Кармелітів, якому на той час загрожувало знищення, для розміщення в них музею.
Незважаючи на труднощі у становленні, заклад ще до офіційного відкриття відчинив двері для відвідувачів, які могли знайомитися з експозицією.
За довоєнними даними в музеях Бердичева зберігалось 3000 одиниць тканин – парчі, шовку, бархату; готична та барочна скульптура, картини значної художньої цінності, сотні зразків іконопису Строгановської, Новгородської, Української шкіл; близько 30 томів антикварної літератури; унікальне зібрання філософської літератури XVI ст.; 573 килима, які свідчать про розвиток українського орнаменту. Ці експонати стали основою музейного фонду, наряду з залишеними по закінчені Громадянської війни монастирські коштовності, церковні предмети, зброя, прапори польських легіонів, книги бібліотеки монастиря, твори декоративно-прикладного мистецтва та художні колекції.
На початку 30-х років антирелігійна пропаганда заповідника та музею посилилась. Під час релігійних свят влаштовувались великі антирелігійні виставки. Крім цього, до багатьох державних установ направлялись звернення з вимогами закриття костелу. Такі заходи у сукупності з тогочасною політикою держави привели до поставленої мети – 1931 року Маріїнський костел було закрито і передано до заповідника як екскурсійний об’єкт.
З великим і різноманітним обсягом музейної роботи «боролися» лише декілька штатних працівників, робочий день яких сягав 12 годин.
Станом на 1 жовтня 1928 року у музеї нараховувалось 8280 експонатів, за цей же рік до музейного фонду надійшов 1391 новий експонат, що збільшило загальну кількість експонатів до 9665 предметів, з яких у музейній експозиції задіяли 2730 експонатів.
Досить великою була музейна бібліотека, в якій лише 460 книг було впорядковано для роботи, а невпорядкований фонд нараховував 6300 примірників (з них близько 3600 – стародруки, які вважались експонатами).
Одним з найбільших музейних відділів був єврейський, який засновано 1928 року 3ёмой Кельманом. За короткий час було зібрано 1205 експонатів та влаштовано експозицію для відвідувачів. Інтенсивно проводились наукові дослідження: вивчався економічний стан єврейських ремісників на Бердичівщині, єврейське мистецтво, архітектура Бердичева та проводились наукові дослідження у галузі мовознавства. Постійні наукові контакти підтримувалися з Одеським державним єврейським музеєм, Інститутом вивчення єврейської культури у Києві та з іншими науковими установами.
Не оминали музей і знаменитості. Так, 3 травня 1938 року Бердичів відвідав Олександр Довженко, який в той час працював над художнім фільмом «Щорс», де за сценарієм окремі події відбувались у місті.
Мирний розвиток музейної справи перервала німецько-радянська війна, яка розпочалася 22 червня 1941 року. Після того, як фронт відійшов далеко на схід, окупаційна влада відновила роботу культурно-історичного заповідника.
За роки окупації, значна частина експонатів музею була знищена, частково вивезена до Німеччини, а самі монастирські будівлі, в яких був музей, зазнали численних бомбардувань та обстрілів, були пошкоджені і частково зруйновані.
З перших днів після звільнення міста музей почали відновлювати. 29 грудня 1944 року після кропіткої роботи, проведеної співробітниками музею по зібранню та систематизації експонатів, які вціліли, музей було відкрито.
З кінця 1952 року розвиток Бердичівського музею призупинився: згідно постанови про розширення обласних музеїв експонати Бердичівського музею було передано до Житомирського краєзнавчого музею.
У 1954 році Бердичівський історичний музей припинив своє існування.
Лише через чверть століття у місті знову підняли питання про створення власного музею. У 1979 році ініціативна група організувала раду по створенню міського музею.
До підготовки матеріалів з 1982 року долучилась вчитель історії більш як із тридцятирічним стажем, колишня директор міської школи №14 Онисія Степанівна Блажкун.
Нова історія музею розпочалась із невеликої шафи в одному з кабінетів Бердичівського міського виконавчого комітету, куди складалися документи, книги, фотографії, різні предмети, які пізніше стали основою експозиції місцевого краєзнавчого музею.
Через деякий час постало питання про приміщення для розміщення нової експозиції.
Для розміщення експозицій музею було виділено одне з приміщень середньої школи №5 (Карла Лібкнехта, 18), в якому раніше знаходилась дитяча бібліотека.
Урочисте відкриття музею відбулось 5 жовтня 1984 року.
Статус Історичного музею, який діяв у Бердичеві на громадських засадах, не вельми сприяв його розвитку. Тому 12 серпня 1987 року виконавчий комітет Бердичівської міської ради видав Розпорядження №163 «Про створення історико-краєзнавчого музею та пристосування будинку наставника Монастиря Кармелітів Босих під його приміщення». Цим розпорядженням не лише створюється історико-краєзнавчий музей, але й вирішується питання про розміщення музею у відокремленій будівлі на території кляштору.
Але урочисте відкриття музею у цій будівлі відбулося аж 22 серпня 2003 року. У просторій двоповерховій будівлі розмістились сім експозиційних залів: етнографії, історії міста, Великої Вітчизняної війни, видатних людей краю, виставкова зала та дві зали, присвячені сучасному життю міста.
Фонди, архів та бібліотека музею поповнились цікавими та унікальними документами, фотографіями, предметами, що дозволило ще цікавіше і різнопланово висвітлити славну та цікаву історію непересічного міста Бердичева. Також у вільних приміщеннях, що знаходяться під музеєм, розмістились тематичні музейні кімнати: музей воїнів-інтернаціоналістів, музей освіти міста Бердичева та музей історії медицини.
У березні 2015 року в музеї створено експозицію «Не затихає рани біль…», присвячену учасникам сучасних бойових дій проти сепаратистів на сході України за збереження цілісності нашої держави.
Впродовж 2015-2016 рр. на другому поверсі створена галерея митців, життя та творчість яких пов’язана з Бердичевом.
Із січня 2022 року музей очолює Наталія Миколаївна Захарчук, яка працює у цьому закладі з 1992 року.
Сьогодні музей заслужено посідає одне з провідних місць у культурному та мистецькому житті міста. Тут постійно проводяться різнопланові заходи: тематичні, фото- та мистецькі виставки, зустрічі з цікавими особистостями, концерти фольклорних та самодіяльних колективів. Екскурсоводи музею проводять численні екскурсії не лише по залах музею, території кляштору, а й вулицями міста. У середньому щороку музей відвідує понад 20 тисяч мешканців міста та гостей Бердичева, серед яких, волею долі, у 2024 році стали і ветерани ВМФ, історики-пошуковці та літератори КВІТ.
Чергову експедицію активу КВІТ завершено. І вкотре знайомство з історією рідного краю не обійшлося без зв’язку з морем, мариністикою та світовою історією.
Моряки повертаються до «порту приписки», позаду – нові знання та враження, попереду - плани, плани, плани…
