РІЧНИЦЯ ПО ОТАМАНУ

3 грудня 2025 року, повертаючись з відрядження, за ініціативою Головного отамана Сумщини МГО «Українське козацтво» Бориса Спіцина, відвідали місця козацької слави Сумщини.


Спочатку, на річницю відходу до вічності, на знак пошани до померлого, тіло якого очікує воскресіння, відвідали місце спочинку видатного козака та сина Божого Віктора Ткаченка (16.09.1948-02.01.2024), земний шлях якого був передчасно обірваний важкою хворобою.


Річниця смерті є особливим часом для православного християнина. Це день, коли за допомогою молитви та церковних обрядів, ми можемо виразити свою любов і турботу про душу померлого, сподіваючись, що Господь упокоїть її там, де спочивають праведники.
Віктор Миколайович Ткаченко - Верховний отаман козацького товариства «Академія козацтва» у Луганській області, голова Ради Старійшин Спілки козацьких організацій України, генерал-полковник Українського козацтва.


Народився Віктор Миколайович далеко і від місця поховання, і від краю, що прославив та захищав - у селі Миколаївка, Воронезької області.
Свій навчальний шлях пройшов від Нововоронезької школи-інтернату до Ворошиловградського сільськогосподарського інституту, де отримав спеціальність «Інженер-будівельник».
З 1967 року по 1969 рік служив у Прикарпатському військовому окрузі на посаді старшого майстра електромеханіка.
У 1970 році одружився на майбутній медсестрі - Ніні Сергіївні. Вони пройшли усе життя пліч о пліч, народили 2 синів, старший - Сергій народився у 1971 році, молодший - Віталій у 1977.
Працювати починав звичайним слюсарем-монтажником у тресті «Центроенергомонтаж» у Москві.
У 1973 році – обліковець полеводчеської бригади у зерносовхозі «Айдар» Новоайдарського району. Але в тому же році доля привела його до більш відповідального завдання – навчати професії молодь. Так Віктор Миколайович стає майстром виробничого навчання у СПТУ № 50, далі - заступник керівника закладу до 1979 року.
У 1976 році закінчив Рубіжанський індустріально-педагогічний технікум за спеціальністю «Технік-будівельник, майстер виробничого навчання». У 1983 - Ворошиловградський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «Інженер-будівельник».
З 1986 року – директор ВП Щастинський професійний ліцей автомобільного транспорту ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», яке згодом стало Щастинським відділенням ВП «Регіональний центр професійної освіти ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка».
Віктор Ткаченко відкрив перший в Україні спортивно-технічний клуб на базі закладу освіти у 1987 році та дитячу спортивну футбольну школу «Юність» на базі професії «Слюсар з ремонту автомобілів» у 2002.
При закладі у 2006 році організовує обласне громадське об'єднання «Козацтво Луганщини» (полк «Щастя-Січ» Українського козацтва), яке ставило на меті виховання патріотизму у молоді шляхом відродження козацьких традицій. У Щасті та інших містах виникають осередки козаччини - Січі. З 2011 року Віктор Миколайович бере активну участь у відродженні козацького об'єднання на Луганщині, бо вбачає у ньому ефективний інструмент патріотичного виховання молоді. Згодом на базі Щастинського професійного ліцею автомобільного транспорту (колишнє СПТУ № 50) формується «Академія козацтва Луганської області», а Віктор Миколайович обирається Верховним отаманом козацької академії та з часом отримує звання генерал-полковника Українського козацтва.
З 2013 року є почесним громадянином м. Щастя.


Переломний в сучасній історії України 2013 рік, за ним 2014. Віктор Миколайович отримав від заступника голови Луганської облдержадміністрації Євгена Харіна пропозицію - їхати зі своїми козаками на Майдан та розганяти учасників. Звісно таку пропозицію було відкинуто.
Вже у квітні отаман залучиться до охорони громадського порядку, незважаючи, що навколо та і в самому місті було повно озброєних сепаратистів, а Луганська обласна рада ухвалила рішення про визнання нелегітимними центральні органи виконавчої влади України.
27 квітня 2014 року на території Луганської області було проголошено так звану «Луганську народну республіку».
На початку травня 2014 року Віктор Ткаченко вступив до підрозділу міліції особливого призначення «Теймур» при УМВС у Луганській області, основним завданням якого було співпраця з силовими структурами України по недопущенню антиукраїнських проявлень і провокацій, проте керівник цього підрозділу Теймур Юлдашев потрапив у засідку, після - полон, діяльність підрозділу у м. Щастя фактично припинилася.


В таких умовах Ткаченко та його козаки шукають інші шляхи продовження боротьби.
Тим часом, у с. Половинкине під Старобільськом з 3 травня 2014 року учасник Революції гідності та один з організаторів оборони Майдану Сергій Мельничук почав формувати добровольчий батальйон з числа патріотично налаштованих громадян України, який у подальшому переформатовуються у батальйон територіальної оборони, а 7 серпня 2014 стає
24 окремим штурмовим батальйоном Збройних сил України
Назву батальйон взяв від річки, що протікає неподалік – «Айдар».


6 травня 2014 року Ткаченко зі своїм підрозділом входить до складу «Айдару» і очолює оперативний підрозділ, який займався збором розвідувальної інформації на окупованій території та вів оперативний контроль на території від Половинкине до Лутугине та від Слов'яносербська до Станиці Луганської.
В ніч з 13 на 14 червня 2014 року підрозділ на чолі з Віктором Ткаченком брав участь у визволенні від бойовиків м. Щастя. Під час звільнення було ліквідовано 58 бойовиків.
14 червня 2014 року в м. Щастя була сформована військова комендатура, яку очолив осавул Українського козацтва, майор міліції ОМ-3, молодший син Верховного отамана «Академії козацтва» Віталій Ткаченко.
Але доля підготувала і важке випробування для родини Ткаченків. У червні 2014 року у полон бойовиків ЛНР потрапив старший син Сергій, де пробув 35 днів.


В подальшому, у звільненому Щасті, Віктор Миколайович продовжує свою громадську, волонтерську та просвітницьку діяльність, маючи статус вже польового гетьмана в зоні АТО/ООС.


У річницю смерті Отамана рідними, близькими та побратимами було віддано гідну шану світлій пам’яті покладанням квітів, щирою молитвою, запаленою свічкою та хвилиною мовчання.
Віктор Миколайович Ткаченко до останньої миті свого життя робив все для звільнення Луганщини від рашистських загарбників, мріяв особисто встановити державний прапор над українськими містами Щастя і Луганськ…


Далі по дорозі - пам'ятник українській зброї, що встановлений на в’їзді до села Шаповалівка на честь 350-річчя перемоги у Конотопській битві та пам’ятник Петру Калнишевському у Недригайлові, мимо яких неможливо було проїхати повз.


Пізній зимовий вечір… Дякувати Богу ми вже вдома… Так сталося, що одна маленька ідея винесла на поверхню цілий пласт життєвих історій особистостей, що творили і творять історію незалежної України заради цивілізованого майбуття наших нащадків…