«… ЗАДЛЯ СЛАВИ ГОСПОДА БОГА»
16 жовтня 2024 року літературний десант Київського військово – історичного товариства (КВІТ) прибув до міста Бердичів, Житомирської області з метою проведення історико - географічної експедиції «Україна – морська держава», в ході якої окрім презентації книги «Хроніка війни в азовській і чорноморській операційних зонах 2023», К.: «Видавничий дім «АДЕФ-УКРАЇНА», 2024 - 452 с. з іл. було проведено екскурс та ознайомлення з історичною спадщиною міста.
І перша локація - історична пам’ятка міста Бердичів - монастир кармелітів босих.
Монастир кармелітів босих у Бердичеві - католицький монастир XVII століття.
З 1998 року - Всеукраїнський санктуарій (святе місце, ототожнене з храмом) Матері Божої святого скапулярію (частина чернечої ряси).
Для римо-католиків України монастир є головним відпустовим місцем.
Заснований монастир на руїнах православної церкви Київського замку комісаром Речі Посполитої - Київським воєводою Янушем Тишкевичем у 1630 році, за легендою - на знак подяки за визволення його з другого татарського полону.
2 березня 1634 року латинський єпископ Київський Андрій Шолдрський освятив наріжний камінь під будову нижнього костелу в ім'я Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, Святих Михаїла Архангела, Івана Хрестителя та Івана Євангеліста.
Будівництво тривало вісім років. Урочисте відкриття монастиря та освячення нижнього костелу відбулося 22 липня 1642 року. На цій урочистості засновник склав жертовний дар для нового костелу - ікону Пресвятої Діви Марії, здавна відому у родині Тишкевичів своєю благодаттю.
З того часу у монастирі і почалося чернече життя.
Орден босих кармелітів - католицький орден, який цілком залежить від милостині людей. Орден має обітницю бідності з метою присвятити всю енергію та час релігійному служінню, дотримуючись традицій Кармелю – гори, що розташована у північній частині Святої Землі, де за часів Старого Заповіту жив і діяв пророк Ілля, борючись з культом ідолопоклонства.
Ілля, живучи у чистоті, простоті та убозтві, шукав присутності живого Бога, якого знайшов у молитві та досвіді великої тиші, ставши взірцем для майбутніх поколінь ченців - людей, які хочуть знайти мир у серці біля джерела Божої присутності.
Місце перебування Іллі, як магніт, привертало увагу перших пустельників, починаючи ще з IV століття після Христа. Вони хотіли, подібно до Божого пророка, у самотності та відчуженні від принад світу, загорятися жагою про Божу славу та спасіння інших.
Невдовзі на горі Кармель виникли перші спільноти візантійських монахів.
Новий період в історії палестинського чернецтва викликав хрестові походи. Багато хрестоносців і паломників, зачарованих красою Кармелю, вирішили відмовитися від лицарських обладунків і палиці паломника, аби убратися в цьому місці в духовні обладунки, набути стриманості та розпочати нову боротьбу – здобуття небесного Єрусалима.
Таким чином на зламі ХІІ і ХІІІ століть народжувався Орден кармелітів.
Першу церкву, споруджену пустельниками, було присвячено Матері Христа, а самі пустельники стали називати себе братами Пресвятої Діви Марії з гори Кармель, скорочено кармелітами.
Девіз Ордену – «Ревний в ретельності задля слави Господа Бога».
Поразка хрестових походів та повторне захоплення Святої Землі мусульманами змусили кармелітів емігрувати до Європи, де кармеліти як невідомі монахи зі Сходу, зустрілися з нерозумінням їхнього способу життя. З багатьох місць підносився голос, аби заборонити подальшу діяльність Ордену.
Але Орден Братів Кармелітів все ж таки був затверджений Святійшим Престолом у 1251 році.
Як і будь-яка спільнота, Орден переживав різноманітні кризи. Після тривалої внутрішньої боротьби і остаточного навернення та повній відданості Христові, кармелітка Тереза де Ахумада наважилася створити перший монастир кармеліток, яких звали «босими».
Шість років потому свята Тереза за підтримки святого Йоана від Хреста, збудували перший монастирь босих кармелітів у Дуруело.
Новий Орден Братів Босих Пресвятої Діви Марії з гори Кармель з жіночою гілкою Сестер Кармеліток Босих був затверджений у 1593 році Апостольським Престолом.
Свята Тереза від Ісуса стала єдиним засновником чоловічого ордену в історії Церкви. Мати - фундаторка намагалася, аби її духовні доньки та сини підтримували понад усе особисті та дружні відносини з Христом, присвячували себе споглядальній молитві, а також піклувалися про родинні відносини у спільноті та цінували усе, що можливе для порятунку інших.
На територію сучасної України Босі Кармеліти прибули у XVII столітті, заснував монастирі у Львові (1613), Кам’янці-Подільському (1623), Бердичеві (1630), Вишневці (1645), Купині (1745), Милятині (1745), Народичах (1748).
За часів царської влади монахі постійно підвергалися гонінню як з боку влади, так і з боку Українського козацтва. Так, у 1648 році, у зв'язку з Національно-визвольною війною під керівництвом Богдана Хмельницького в Україні, кармеліти покинули Бердичів.
У 1663 році ченці повернулися до Бердичева. Коли вони відбудували понищений монастир, у 1684 році, їх вигнали силою спадкоємці Януша Тишкевича. І лише декретом Люблінського трибуналу 1717 року було наказано власникам Бердичева віддати ченцям відібрану власність та відшкодувати завдані збитки.
У 1739 році кармеліти на пожертвування меценатів та власні заощадження розпочали будівництво верхнього храму на підвалинах нижнього костелу, яка була освячена на святкування Святої Трійці у 1754 році.
У XVIII та XIX сторіччях Бердичівський монастир став осередком не тільки релігійного життя та культу Марії в Україні, але також і осередком культури та доброчинності. Використовуючи свою друкарню та школи, він здобув великі заслуги у процесі поширення освіти.
Монастирем видавалися богословські, теологічні, проповідницькі книги, а також казання, словники, шкільні підручники, світські книги на історичну, політичну і господарську тематику та знамениті бердичівські календарі. У 1760-1800 роках було видано 264 книги, а за всю вісімдесятирічну історію діяльності - 650.
Монастирська діяльність не подобалась монархічній Росії і у 1866 році царським урядом монастир було скасовано. Монастир зайняв київський генерал-губернатор. Приміщення використовувались різними урядовими установами.
6 червня 1918 року кармеліти босі знову повернули своє право власності на монастир. Вони керували парафією та були охоронцями санктуарію до 1926 року у тяжких післяреволюційних умовах.
Після смерті останнього кармеліта - отця Терезія Болеслава Штобрина, комуністична влада Росії взяла монастир у державну власність. У верхнім костелі було створено музей, а у нижнім - атеїстичний кінотеатр.
У 1941 році, безпосередньо перед німецькою навалою на Радянський Союз у монастирі виникла пожежа. Ймовірно в її полум'ї і загинула чудотворна ікона.
У період німецько-фашистської окупації у монастирі було розстріляно 960 чоловік.
З 1958 року у монастирі проводились реставраційні роботи, якими протягом багатьох років керувала архітектор Валентина Корнєєва.
З кінця 1960-х років долею комплексу споруд монастиря босих кармелітів стала опікуватися держава та громадські організації.
Протягом 1970-1980 років адміністративна влада Бердичева під наглядом реставраторів пам'яток архітектури з Києва забезпечила збереженість костелу за допомогою відбудови склепінь, укладання нової дахової покрівлі з поцинкованого заліза на храмі та його куполі. Відбудовано також спалені келії, у яких було розміщено середні школи - музичну та художню, які й досі займають та використовують монастирські приміщення у педагогічних та навчальних цілях.
У 1991 році, монахи знову повернулися на українську землю, майже усі монастирі були зруйновані. За допомогою кармелітів з Польщі Орден частково відродив свою присутність та діяльність.
У 1992 році будівлі костелу були передані в оренду католицькій громаді, яка розпочала відбудову власним коштом.
На 1997 рік були відреставровані і стали використовуватися корпус келій, вежа та нижній храм костелу. Реставровано також будинок настоятеля і фасади верхнього костелу та його східна вежа.
У 1998 році у костелі створено Всеукраїнський санктуарій Матері Божої Святого Скапулярію (Санктуарій Божої Матері Бердичівської), яка була освячена і коронована Папою Римським Іваном Павлом II.
Майже два десятиліття тривали ремонтно-реставраційні роботи і нарешті, 9 червня 2012 року, верхній храм Всеукраїнського Санктуарію Матері Божої Святого Скапулярію було повторно освячено.
У 2015 році поруч з монастирем було освячено і пам'ятник Святому Іванові Павлу II.
Доторкнувшись до великої історії маленького містечка, ветерани флоту - столичні історики – пошуковці продовжили своє знайомство з Бердичевом.
