ПАМ'ЯТЬ ЗА ГЕРОЄМ ТА ЛИЦАРЕМ
На цвинтарі Комунарів у м. Севастополь стоїть пам'ятник людині, яка вже як 20 років відійшла у вічність - фронтовику, учаснику оборони і звільнення від німецько-фашистських загарбників Севастополя, Герою Радянського Союзу і патріоту незалежної України, Лицарю орденів Богдана Хмельницького, кандидату технічних наук, доценту, почесному члену екіпажу корвета «Вінниця» - віце-адміралу Володимиру Степановичу Пилипенку – офіцеру, чиє ім’я було увічнене ще за життя та висічене на меморіальній дошці на Сапун-горі, що присвячена визволителям міста-героя Севастополя, удостоєних звання Героя Радянського Союзу.
Уродженець Вінниччини Володимир Пилипенко у роки ІІ світової війни захищав і визволяв Крим, був кілька разів поранений, знищив більш як десяток кораблів і літак ворога, за звільнення Севастополя отримав звання Героя Радянського Союзу.
По закінченню служби жив і працював у Севастополі; брав активну участь у створенні ВМС України, морально підтримуючи військових моряків у найважчі часи - цькування українського флоту; підтримував ідею примирення ветеранів Радянської та Української повстанської армій.
13.03.2025 року – 20 років з останнього дня земного перебування славетного сина України. І на шану про Воїна невеличкий матеріал за його життя, його війну та його вклад у створення Українського флоту.
Народився Володимир Степанович 25 жовтня 1918 року у селі Кальнишівка, Тиврівського району, що на Вінниччині.
У 1937 році, після школи, працював на залізниці, навчався у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту.
У 1939 році направлений на навчання до Вищого військово-морського училища імені М.В. Фрунзе (м. Ленінград).
Велика війна застала Володимира на курсантській практиці. 31 жовтня 1941 року відбувся достроковий випуск офіцерів і молодий лейтенант Пилипенко був направлений на Чорноморський флот, де отримав призначення на посаду командира катера 2 бригади торпедних катерів. Охороняв конвої на комунікаціях Одеса-Севастополь, виконував бойові завдання оборони Одеси, Севастополя, Керчі.
Радянським легким катерам протистояли великі німецькі сильно озброєні «Раумботи» і броньовані БДБ з сильним артилерійським і стрілецьким озброєнням.
Перші бої виявили слабкість протиповітряного озброєння Г-5, яке на той час складалося лише з великокаліберного кулемета ДШК. За словами В.С. Пилипенка, «протистояти авіації можна було тільки вмілим маневром у поєднанні з влучним вогнем».
У 1943 році Пилипенко призначений командиром артилерійського катера АКА-5 зі штатними реактивними установками М-8М, виконував бойові завдання у Керченській протоці.
З 1944 року - командир ланки торпедних катерів.
В умовах наступу радянських військ основною тактикою катерників стає активний пошук і ураження конвоїв противника і Володимир Пилипенко вміло використовував цей метод.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 травня 1944 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками за звільнення Криму і проявлені при цьому мужність і героїзм» старшому лейтенанту Пилипенку Володимиру Степановичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 3793).
«Золоту Зірку» і орден Леніна йому вручив особисто командувач Чорноморським флотом адмірал Октябрський.
Навесні 1945 року Пилипенко очолив 9 окремий загін торпедних катерів Дунайської військової флотилії. Під його командуванням катери здійснили перехід Дунаєм з порту Констанца в порт Братислава.
День Перемоги Володимир Степанович зустрів у Австрії.
За роки війни катерами під його командуванням було потоплено 11 ворожих кораблів, збитий німецький літак. Володимир Степанович був тричі поранений, але завжди повертався у стрій.
У повоєнні роки Володимир Пилипенко командував бригадою торпедних катерів Чорноморського флоту.
У 1952 році закінчив командний факультет Військово-морської академії імені К.Є. Ворошилова (м. Ленінград).
У тому ж році капітан І рангу Пилипенко прийняв командування Севастопольською бригадою торпедних катерів Чорноморського флоту.
З 1964 року - заступник начальника Тихоокеанського вищого військово-морського училища імені С.О. Макарова (м. Владивосток).
1967-1981рр. - начальник Калінінградського вищого військово-морського училища. У Калінінграді Володимир Степанович захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата технічних наук, в подальшому отримав наукове звання «Доцент»; підготував не одне покоління офіцерів для всіх флотів Радянського Союзу.
На період його командування прийшовся нелегкий період становлення училища – у 1969 році
воно переформовується в окремий навчальний заклад у складі штурманського і артилерійського факультетів, потім створюються факультети радіозв'язку, радіорозвідки.
Як начальник училища В.С. Пилипенко приділяв багато уваги вдосконаленню навчально-матеріальної бази, але не забував і про побут курсантів - в училищі з'явилися Курсантська алея і сквер зі ставком та, навіть, міні-звіринцем. Легендою училища був велетенський «адміральський» короп, який жив у ставку і відгукувався на звук дзвінка.
Після звільнення в запас Володимир Степанович оселяється у Севастополі, активно працює над військовими мемуарами, багато часу приділяє військово-патріотичному вихованню молоді.
Політичні перипетії, у зв’язку з розпадом Радянського Союзу, сприйняв мудро і по філософські, підтримуючи як незалежність України, так і розбудову Національного флоту.
Як радник командувача ВМС України передавав свій досвід командуванню флоту, надавав українським морякам потужну підтримку. Брав активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді, зустрічався зі школярами, екіпажами кораблів. За активну патріотичну роботу був зарахований почесним членом екіпажу корвету «Вінниця», доки ветерану дозволяло здоров’я відвідував корабель і зустрічався з моряками вдома.
Будучи головою Севастопольського відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів війни докладав багато зусиль для примирення учасників війни, за що був оголошений місцевими комуняками «зрадником військової присяги і своїх бойових товаришів».
У відповідь на неодноразові образливі публікації комунячої газетьонкі «Севастопольская правда» Пилипенко подав на неї та її засновника (міськком КПУ) позов про захист честі і гідності. Виграв суд, отриману компенсацію за моральні збитки (11 тис. грн.) перерахував Севастопольському дитячому будинку № 2.
До останніх років життя єдиний у місті Герой Радянського Союзу, відзначений цією нагородою в роки війни саме за оборону і звільнення Севастополя, Володимир Степанович Пилипенко брав активну участь у військово-патріотичному вихованні флотської і міської молоді, зустрічався з школярами та екіпажами кораблів.
У фондах Севастопольського військово-історичного музею-заповідника зберігається великий персональний фонд катерника-Героя: його фронтові та післявоєнні фотографії, автобіографія, документи, копії нагород, предмети обмундирування, книга «У бій йдуть катерники» з дарчим написом.
Герой Радянського Союзу віце-адмірал Пилипенко Володимир Степанович помер 13 березня 2005 року на 86-му році життя.
За рішенням сесії Севастопольської міської ради В.С. Пилипенко був похований на меморіальному кладовищі Комунарів. Лицар орденів Богдана Хмельницького, нагороджений 12 бойовими орденами і 30 медалями, нагородами Болгарії і Румунії.
7 травня 2007 року, з ініціативи командування та ветеранів ВМС ЗС України, на будинку, в якому жив В.С. Пилипенко, було відкрито меморіальну дошку.
Ім’я Адмірала також було присвоєно і севастопольській школі №60.
Ветерани Військово-морських сил України неодноразово виступали з ініціативами про увічнення пам'яті Володимира Степановича. Але все марно. Єдине чого домоглися - іменем Героя була названа одна з вулиць садового товариства «Ритм» на Північному боці Севастополя.
На території, колись «рідної» для Пилипенка, 41 бригади ракетних катерів ЧФ (новітня історія - участь в окупації Криму у 2014 році та масованих обстрілах мирного населення півдня України з 2022) у Карантинній бухті (можливо і досі стоїть) його бюст.
На жаль, матеріал про видатну людину маю закінчувати у мінорному тоні. Людині-герою, що віддала велику частину свого життя Севастополю, досі так і не знайшлося місця ані серед «Почесних громадян», ані серед вулиць міста-героя.
І напевно за роки ерефійської окупації Криму і пам'ять про життя Адмірала поступово буде стиратися…, або, не дай Боже доліплять її до історії так званої «СВО».
Таке воно життя і така вона собі історія…
Але честь Вам і хвала Адмірале! Слава за Ваші справи буде жити, а ворогам воздасться…
