КОРАБЕЛ КОЗАЦЬКОГО КРАЮ

9 квітня 2025 року – 106 річниця з дня народження нашого земляка, уродженця Запорозького краю - Івана Михайловича Савченка, інженера-кораблебудівника та одного з відоміших фахівців свого часу в області атомного підводного кораблебудування.


Народився Іван Савченко 9 квітня 1919 року в селі Водяне, Каменко-Дніпровського району, Запорозької області.
У 1938 році закінчив середню школу №10 у Нікополі, по закінченню якої вступає до Миколаївського кораблебудівного інституту.
З початком ІІ світової війни на території Радянської України був мобілізований до лав Червоної армії. Службу проходив рядовим у 53 запасному стрілецькому полку 11 Запасної стрілецької бригади. З 31 липня по 8 вересня 1941 року у складі 53 запасного стрілецького полку Південно-Західного фронту брав участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками. Восени 1941 року був демобілізований з лав діючої армії та направлений для продовження навчання до Миколаївського кораблебудівного інституту, який на той момент перебував в евакуації.
Закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут у місті Пржевальськ (Киргизія) у 1944 році за спеціальністю «Судові парові двигуни та установки», присвоєно кваліфікацію «інженер-механік».
За розподілом народного комісаріату суднобудівної промисловості СРСР у 1944 році спрямований на роботу до міста Молотовська (Северодвінськ), на завод № 402 (ВАТ ВО «Севмаш»), де займав наступні посади: 28.06.1944 – помічник будівельника з механічної частини у 5 відділ; 01.03.1947 – будівельник 5 відділу; 01.12.1947 – будівельник судноремонту; 28.02.1949 – старший будівельник цеху №50; 22.04.1950 – заступник начальника цеху №50; 15.09.1952 – заступник начальника цеху №9; 01.12.1954 – знову заступник начальника цеху №50; 23.04.1956 – в.о. начальника цеху №50; 31.06.1956 - начальник цеху №50.
Головні напрями роботи – будівництво есмінців (Пр. 30-біс), легких крейсерів (Пр. 68-біс) типу «Молотовськ» та паромів типу «Сипрус». В якості начальник цеху №50 було організовано серійне будівництво атомних підводних човнів (Пр. 658).


Також, як керівник, займався соціальними питаннями, будівництвом житла для підлеглих та соціальної інфраструктури Северодвінська.
Таким чином, на момент призначення головним інженером заводу № 402, Іван Савченко пройшов усі щаблі виробничих сходинок, брав безпосередню участь у будівництві, добудові та здачі флоту кораблів різних проектів, мав досвід створення нової та реконструкції існуючої виробничої інфраструктури в умовах діючого виробництва, виведення найбільшого цеху на проектні показники, створення об'єктів соціальної сфери…
28 травня 1962 року Івана Михайловича Савченка було призначено Головним інженером - заступником директора Севмашпідприємства. На цій посаді він керував розвитком виробничої та технологічної інфраструктури заводу, необхідної для будівництва нових атомних підводних човнів та систем озброєння.
Початок діяльності І.М. Савченка на посаді Головного інженера Севмашпідприємства був пов'язаний зі здачею ВМФ СРСР унікальною АПЛ проекту 645 ЖМТ з рідкометалевим теплоносієм реактора.


Роки, які І. Савченко працював головним інженером Севмашпідприємства, були роками переходу від довоєнних суднобудівних технологій до сучасних, потокових методів будівництва кораблів та АПЛ. Все це вимагало величезних зусиль від підрозділів служби головного інженера, починаючи від відділу капітального будівництва та закінчуючи вперше створеною службою радіаційної безпеки.
Савченко вдосконалював структуру управління підприємством, впроваджував прогресивну нормативну та технологічну документацію, займався створенням, освоєнням та впровадженням у виробництво систем автоматизованого управління, ЕОМ, верстатів із ЧПУ.
За час роботи Савченка на посаді головного інженера Севмашпідприємства інженерний корпус заводу перетворився з невеликого колективу, який будує кораблі з документації ЦКЛ-проектантів, на колектив, розробки якого вийшли далеко за стіни заводу, який освоїв і створив низку унікальних технологій і засобів технологічного оснащення.
За підтримки Савченка на заводі було створено відділ автоматизованих систем управління підприємством, а також Центральну науково-дослідну лабораторію нових технологічних процесів, що об'єднала талановиту молодь у справі впровадження всього нового та прогресивного. Результати не забарилися, зокрема, великих успіхів було досягнуто у зниженні намагніченості деталей і конструкцій, створення унікальної бази даних по режимах обробки металів різанням, зварюванню, згинання та інших напрямків.
У цей період, який пізніше академік С.М. Ковальов назве «золотим століттям» атомного підводного суднобудування, на Севмаші будувалася серія АПЛ проекту 627А (1959-1964 рр.).


Атомна установка, відпрацьована цих замовленнях ВО «Севмаш», послужила прототипом при будуванні АПЛ першого покоління проектів 658, 659, 675 з ракетним озброєнням.


Савченко був одним з керівників роботи з освоєння будівництва АПЛ з корпусами з титанових сплавів, розпочатої ще до його приходу на посаду головного інженера. В результаті цих робіт на Сівмашпідприємстві було побудовано такі АПЛ як проект 661 «Анчар», що створила міцну основу для реалізації проектів 705 «Ліра» та 685 «Плавник».


Савченко зробив величезний внесок у постановку завдань та вирішення проблем з акустичного захисту підводних човнів та зниження рівня шумності обладнання АПЛ. Він домігся створення акустичної служби та запровадження посади головного акустика на великих підприємствах Мінсудпрому СРСР. До єдиного класифікаційного довідника внесли професію оператора акустичних випробувань, було введено посади інженерів-акустиків трьох категорій. Це дало змогу комплексно підійти до проблеми шумності АПЛ з боку ВМФ, проектантів та підприємств промисловості.
Іван Михайлович також активно працював у галузі технічної естетики, багато займався створенням безпечних умов праці та покращенням побутових умов для працівників Севмашпідприємства, розвивав та всіляко підтримував рух раціоналізаторів.
Наприкінці 50-х - початку - 60-х років XX століття Савченко був (за сумісництвом) викладачем Молотівського суднобудівного технікуму - кузні кадрів підприємств Сєвєродвінська на той час, читав майбутнім технікам-судномеханікам курс лекцій «Монтаж головних механізмів».
З утворенням у Сєвєродвінську філії Ленінградського кораблебудівного інституту І. Савченко очолів Державну атестаційну комісію, яка приймала дипломні проекти студентів за спеціальністю «Судові силові установки».
Діяльність Савченка у сфері технології суднобудування, організації та підготовки виробництва не залишилася «непоміченою» керівництвом Мінсудпрому СРСР. Наказом Міністра суднобудівної промисловості № 424/к від 29.11.1974 року Івана Савченка було призначено Генеральним директором НВО «Ритм» у Ленінграді - першого науково-виробничого об'єднання у суднобудівній промисловості.
Одночасно Савченка було призначено директором Центрального науково-дослідного інституту технології суднобудування та заступником головного редактора журналу «Суднобудування».
За час роботи І.М. Савченка на посаді Генеральним директором НВО «Ритм» було виконано та впроваджено значні для суднобудування розробки, які повною мірою характеризують здібності його як ідеолога, організатора та ефективного управлінця.
У 1965 році за створення атомного підводного човна з балістичними ракетами на борту (проект 658) Іван Савченко був удостоєний Ленінської премії.
У 1975-1984 pp. було побудовано контейнеровози проекту 19503 «Капітан Сахаров» на Виборзькому суднобудівному заводі, «Олександр Радєв» на Херсонському суднобудівному заводі.


На суднобудівному заводі ім. А.А. Жданова у Ленінграді було створено комплексно- механізований корпусообробний цех.


Були створені ролкери-теплоходи проекту 1607 типу «Іван Скурідін», ролкери-газотурбоходи проекту 1609 типу «Капітан Смирнов», а також серії ескадрених міноносців проекту 956 типу «Сарич».


За цей період на підприємствах СРСР створено і введено в дію понад 350 комплексно-механізованих цехів, ділянок і ліній, а також засобів технологічного оснащення, у тому числі 120 машин теплового різання металопрокату «Кристал», 80 трубозгинальних верстатів типу СТГ, понад 5000 зварювальних автоматів, більше 10000 одиниць засобів малої механізації.
Військово-морський флот СРСР цей період отримав важкий атомний ракетний крейсер «Кіров», з яким прийшлося попрацювати і моєму кораблю, якому були віддані найкращі юні роки…


Ну а це вже чергове прибуття до Северодвніську.


Встали на бойове чергування атомоходи другого і третього поколінь, такі як атомні підводні човни проектів 949 «Граніт» і 949А «Антей», оснащені крилатими ракетами; важкий атомний підводний крейсер з балістичними ракетами проекту 941 «Акула» та багатоцільова РТ АПЛ проекту 945 «Барракуда».


Розроблено серію ракетно-торпедних підводних човнів проекту 877 «Варшав'янка», атомоходи типу «Арктика», танкери типу «Перемога», танкери типу «Борис Бувін», ліхтеровози «Олексій Косигін» і «Севморшлях», ролкер «60 років СРСР», серію рибопромислових та переробних суден «Пулковський меридіан», «Баренцове море», «Балтика», «Моряна» та безліч інших судів.


За період керівництва І.М. Савченка НВО «Ритм» було скорочено цикл будівництва кораблів та суден.
5 березня 1961 року Івана Михайловича Савченка було обрано народним депутатом Сєвєродвінської міськради депутатів трудящих VIII скликання.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 березня 1970 року за видатні заслуги у створенні та виробництві нової техніки (головного атомного підводного човна проекту 667А) головному інженеру Севмашпідприємства Савченко Івану Михайловичу було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і молот».


За свою діяльність Іван Михайлович був нагороджений ще одним орденом Леніна, орденом Жовтневої революції, орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.
У 1976 році Івана Савченка було обрано членом президії центрального правління Науково-технічного товариства імені Академіка А.Н. Крилова.
У 1979 році Іван Михайлович отримав звання «Почесний громадянин м. Северодвінськ».
У травні 1983 року І.М. Савченко тяжко захворів і 1 грудня 1983 року був змушений вийти на заслужений відпочинок за станом здоров'я.
Помер Іван Михайлович Савченко 7 квітня 1984 року. Похований на Серафімовському цвинтарі Ленінграда.


Читав, що в пам'ять про Івана Михайловича у Северодвінську на Алеї Героїв йому встановлено стелу, але, на жаль, пошуки фото чи відео-підтверджень результату не дали.
У 2014 році розглядалося питання про встановлення меморіальної дошки на «директорському» будинку № 6/34 на проспекті Леніна у м. Сєвєродвінську, в якому Савченко жив і працював протягом 16 років, проте рішення ухвалено не було. І це навіть не здивувало.
Веб-сторінка АО «Производственное объединение «Севмаш», розділи: «Руководители» та «История» - і знову жодної літери про Савченка. До речі, граніт для Меморіалу воїнської слави доставлено з Києва.
Така вона історія…
Але закінчити свою статтю про видатного корабела з маленького українського села Івана Михайловича Савченка хочу словами його колег: «Інженер І.М. Савченко ставився до тих фахівців, які досконало володіли динамікою виробничого процесу, досконально знали свою роботу. Він ставився до тих керівників, які могли надихнути колектив на виконання найскладніших завдань».