ГЕНЕРАЛ З СЕРЦЕМ СОЛДАТА

29 травня 2015 року, на річницю трагічної загибелі, на території військової частини № 3102 в серці Галичини було відкрито погруддя Герою України генерал – майору Кульчицькому Сергію Петровичу.


Сергій Петрович Кульчицький народився 17 грудня 1963 року в місті Веймар Німецької Демократичної Республіки, де в той час у Групі радянських військ у Німеччині служив його батько Петро Іванович - офіцер Збройних Сил СРСР, вихідець із села Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області. Пізніше, 1967-го, батька перевели до Далекосхідного військового округу, тож дитинство Сергія пройшло у військових містечках різних гарнізонів.
За прикладом батька (він пішов у відставку у званні майора, помер 2003 року у 79-річному віці) Сергій ще в юні роки прийняв рішення стати військовим. В 1979-му, після закінчення 8-го класу він без відома батьків подав документи до Уссурійського суворовського військового училища. Закінчивши його в 1981 році, Сергій вступив до Далекосхідного загальновійськового командного училища, дислокованого у місті Благовіщенську Амурської області. Навчався у підрозділі, який готував офіцерів морської піхоти. Весь період навчання був старшиною курсу, отримав військове звання «старшина».


У 1985 році Сергій закінчив училище з відзнакою, і, маючи право обирати місце служби, під час розподілу обрав вакансію на Північному флоті. Офіцерську службу почав на посаді командира десантно-штурмового взводу 876-го окремого десантно-штурмового батальйону 61-ї бригади морської піхоти, дислокованої у місті Печенга-1 Мурманської області.


Старанний та ініціативний офіцер швидко просувався по службі: у 1989 - 1991 рр. він обіймав посаду заступника командира з тилу - начальника тилу, у 1991 - 1992 рр. - начальника штабу - заступника командира 876-го окремого десантно-штурмового батальйону 61-ї бригади морської піхоти. Закріплена за ним бойова техніка завжди була на ходу. Сергій Петрович розповідав, як особисто, не гребуючи по лікті замастити руки, він «до гвинтика» перебирав двигуни БТРів. Зі сміхом він згадував, що запчастини зі складу йому діставались поза усіма нормами в обмін на талони на горілку (в той час цукор, горілка та деякі інші продукти розподілялись і продавались по талонам) - а молодий офіцер алкоголю не вживав…


Після проголошення незалежності України 1991 року капітан Кульчицький перевівся в Україну. У 1992 - 1993 рр. - заступник командира по бойовій та спеціальній підготовці, у 1993 - 1994 рр. - заступник командира по службі - начальник штабу, у 1994 - 1995 рр. - командир 14-го окремого батальйону Національної гвардії України (військова частина 1441, місто Тернопіль).
У 1995 році призначений командиром мотострілецького батальйону 23-ї окремої бригади Національної гвардії України (військова частина 2209, місто Сімферополь), у 1996 - 1997 рр. - командир 41-го окремого батальйону морської піхоти 1-ї окремої бригади морської піхоти 7-ї дивізії Національної гвардії України (військова частина 2223, місто Феодосія). У 1997 - 1998 рр. - заступник командира з бойової та спеціальної підготовки 24-го полку Національної гвардії України, у 1998 - 2003 рр. - заступник командира і командир 24-го окремого батальйону 5-ї дивізії Національної гвардії України (з грудня 1999 року - Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України, військова частина 1241, місто Івано-Франківськ).
У 2003 році полковник Кульчицький був переведений до органів внутрішніх справ, до 2005-го обіймав посаду заступника начальника штабу - начальника оперативного відділу Управління МВС України в Івано-Франківській області.
У 2005 - 2010 рр. Сергій Петрович призначений командиром 2-ї окремої Галицької ордена Червоного Прапору бригади Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України (військова частина 3002, місто Львів). У 2010 році закінчив Національну академію оборони України. 2010 - 2012 рр. - заступник начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України. З серпня 2012 року - начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління внутрішніх військ МВС України (з квітня 2014-го - Головного управління Національної гвардії України). Указом Президента України від 24 серпня 2013 р. Сергію Кульчицькому було присвоєно військове звання генерал-майор.


За вмілі та сміливі дії під час ліквідації наслідків повені в Хустському районі Закарпатської області Сергія Кульчицького відзначено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. За заслуги перед Вітчизною генерал-майор Кульчицький нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, орденом «Ілля Муромець», орденом «1020 років хрещення Київської Русі», вищою нагородою товариства Червоного Хреста України «Почесна відзнака» та 8-ма медалями, зокрема медаллю «За відзнаку у військовій службі».


Не пройшли повз Генерала і революційні події України 2013-14 рр. і війна проти російської агресії. 15 березня 2014 року близько 500 добровольців із Самооборони Майдану вирішили стати резервістами Національної гвардії України, після чого відправилися у село Нові Петрівці, Київська область на полігон бригади спецпризначення «Барс», яка увійшла до щойно відтвореного військового формування. В новоствореній структурі генерал Кульчицький відповідав за процес навчання добровольців.
На першій же зустрічі з генерал-майором майданівці не схотіли підкорятися Кульчицькому.
Внутрішні війська в період Майдану – були щитом для Беркута. Генерал був чужим для бійців Майдану. Але співпрацювати довелося ж таки.
У Нових Петрівцях майбутні нацгвардійці вивчали основи рукопашу та тактику вуличного бою, вчилися діяти у складі відділення, пройшли вогневу підготовку та практичні стрільби із автоматів, пістолетів-кулеметів, снайперських гвинтівок, ручних кулеметів і великокаліберних кулеметів, метали наступальні та оборонні гранати.
Згодом, пройшовши курс навчання бойовому ремеслу, учорашні захисники Майдану зрозуміли сутність військової педагогики Кульчицького та визнали його за командира і наставника.
Генералу вдалося казалось би неможливе – поєднати та примирити колишніх ворогів – міліціонерів та самооборонівців Майдану. До честі Кульчицького, він був не лише хорошим воїном, не лише хорошим психологом, але й дуже добрим господарником.
Сергій Кульчицький окрім бойової підготовки підкреслював духовне значення Національної гвардії для країни, яка об'єднала патріотів своєї країни в боротьбі з неочікуваним агресором.
Вже 5 квітня, 300 резервістів 1-го резервного батальйону оперативного призначення НГУ склали присягу на вірність народові України. Після — відбули на схід України, спочатку в Павлоград, Дніпропетровська область, а потім, — на бойове чергування в район Ізюм —Слов'янськ.


І хоча командування планувало, що Кульчицький приступить до підготовки другого батальйону, генерал вирушив на Схід.
Вимогливий та принциповий, Кульчицький вимагав від себе та підлеглих сумлінного виконання службових обов'язків на благо України, повністю віддавався роботі, турбувався про підлеглих і в тяжку хвилину ставав горою на їх захист. Від першого дня він був поряд зі своїми солдатами, завжди літав або їздив туди, де вони стояли: жив у наметі, їв нехитру солдатську їжу, яку, бувало, сам і готував. Він захищав Україну і робив це добре, робив свою справу чесно.
Більше місяця генерал Кульчицький разом з бійцями перебував в зоні проведення АТО, до останнього подиху залишався вірним своєму народові, служінню якому присвятив своє життя.


Життя Сергія Кульчицького, 32 роки якого було присвячено військовій службі, обірвалося 29 травня 2014 року під містом Слов'янськ, у збитому бойовиками-сепаратистами вертольоті, на борту якого разом із Сергієм Петровичем загинули 12 його побратимів.
У липнi 2014 року із солдатiв 1-го та 2-го резервних батальйонів НГУ сформували батальйон оперативного призначення імені генерала Сергія Кульчицького, або, як називають його самі бійці, — «батальйон імені Кульчицького».


Вже наступного дня труну з останками бойового командира було доставлено до Львову.


Коли прийшла звістка про загибель Сергія Кульчицького, плакали навіть дорослі чоловіки.
31 травня у Львові у Храмі Святого Рівноапостольного Великого князя Володимира, що на території військової частини 4114 попрощалися з Генералом. У цей день він повинен був завершити своє перебування на сході та приїхати у Львів до родини.
Плакала родина, плакали друзі, плакало небо…


Поховали генерал-майора Сергія Кульчицького на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря Львова.


Указом Президента України № 544/2014 від 20 червня 2014 року за виняткові військові заслуги перед Українською державою, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету України генерал-майору Сергію Петровичу Кульчицькому посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".
Петро Порошенко зустрівся з родиною загиблого генерала і вручив грамоту про присвоєння звання Героя України та орден «Золота зірка».


14 листопада 2014 р. на Донеччині, поблизу Слов’янська було урочисто відкрито і освячено перший меморіал жертвам «неоголошеної війни» на сході Україні – пам’ятний хрест, встановлений на місці, де близько 12.30 29 травня впав збитий бойовиками-сепаратистами вертоліт Мі-8МТ Національної гвардії із бортовим номером «16», який повертався з блокпосту № 5 у районі гори Карачун.


Ім'я Героя України генерал-майора Сергія Петровича Кульчицького вибито на одній із плит меморіалу загиблим працівникам МВС України на столичній Солом'янській площі і, відповідно до наказу командувача НГУ № 54 від 30 травня 2014 року, "за мужність, відвагу, самовіддані дії, виявлені під час виконання військового обов'язку" занесено навічно до списків управління 2-ї окремої Галицької ордена Червоного Прапору бригади Національної гвардії України, що у Львові.


На річницю трагічної загибелі генерала Кульчицького, на території військової частини № 4114, у Храмі Святого Рівноапостольного Великого князя Володимира, як і рік тому зібралися вшанувати пам'ять Героя рідні, близькі та бойові побратими – воїни батальйону оперативного призначення резервістів імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України.


Заходи вшанування було продовжено на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря Львова.


Після відкриття погруддя пройшли урочистості, на яких виступали керівники НГУ, представники влади Львівщини та бойові побратими генерала Кульчицького.
На честь Генерала лунали пісні, щирі слова та спогади…


По закінченні урочистостей, заупокійну літію по спочилому, освячення пам'ятника та бойового прапору батальйону імені Героя звершив єпископ Львівський і Галицький Філарет у співслужінні духовенства єпархії.


Урочистим маршем на честь Героя України пройшли підрозділи частини, якою командував Сергій Петрович та батальйон, названий в його честь.


На згадку – фото з погруддям бойового командира, якому воїни 1 – го батальйону НГУ дали ім’я - ГВАРДІЙСЬКИЙ БАТЯ.


Мене ж звела судьба с Сергієм Петровичем у 1996 році, коли його було призначено командиром 41 Окремого десантно – штурмового батальону морської піхоти ВМС України.
І ця світлина, яка була зроблена в Києві 16.11.2012 року в день святкування Дня морської піхоти України, стала останньою, на якій відображений ще живий майбутній Герой України.
За тиждень до трагедії…останнє спілкування по мобільніку… ні згадки, ні натяку.., що командир захищає Україну на Сході…
Іноді спогади повертають в далекий та вже чужий Кизилташ, де почув одно з правил Сергія Кульчицького: «ТОЧКА ПАДЕНИЯ ДОЛЖНА СТАНОВИТСЯ ТОЧКОЙ ОПОРЫ», з яким йду по життю надалі…


Генерал, як і належить десантнику, пішов на небеса. Лише залишається пам'ять…
23 квітня 2015 року 69 депутатів Львівської міськради проголосували за рішення, згідно якого проектована вулиця 33, яка розташована між вулицею Заозерною та вулицею Під Голоском, отримає назву генерала Сергія Кульчицького.
19 травня в Івано - Франківські, під час засідання 54 сесії Івано-Франківської міської ради, депутати перейменували вулицю Проектна-2. Відповідно до проект-рішення Проектну-2, яка знаходиться на території садибної забудови садового товариства «За мир» назвали іменем генерала Кульчицького.
А на місці загибелі Сергія Петровича та 12 – ти побратимів на честь роковин пройшов молебень. Колеги загиблих та новобранці Національної гвардії України вшанували бійців. На місці трагедії священник відслужив поминальну панахиду за полеглих воїнів.

Матеріал підготував гвардії п/полковник запасу А. В. Вовк.