КОЗАЦЬКА СЮЇТА

В запорізькій філармонії 11 березня 2017 року президент Всеукраїнської федерації «Спас» Олександр Притула відкрив "Козацьку сюїту" - свято українського балету.


На сцену концертного залу імені М.І. Глінки у Запоріжжі вперше вийшли молоді вихованці Київської муніципальної академії танцю імені Сержа Лифаря.


Серж Лифа́р - Сергі́й Миха́йлович Ли́фар, 2 (15) квітня 1905, Київ — 15 грудня, 1986, Лозанна, Швейцарія). Український балетний танцівник та хореограф, відомий як один із найвидатніших танцівників XX століття. Був засновником Академії танцю при «Гранд-Опера», ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесним президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО. Сучасники називали його «Богом танцю», «добрим генієм балету XX століття». За 26 років роботи в Опері Лифар виховав одинадцять зірок балету.


Родина Лифарів мала глибоке козацьке коріння. Сергій Михайлович часто згадував, як, гостюючи в свого діда у Каневі, слухав розповіді про героїчне минуле України та розглядав «пожовклі вицвілі грамоти з восковими печатками, що ними нагороджували Лихварів українські гетьмани та кошові отамани великого Війська Запорізького».
З дитинства Лифар співав у церковному хорі Софіївського собору, брав уроки гри на скрипці у професора Воячека, відвідував клас фортепіано у Київській консерваторії. Але визначальною в його долі стала зустріч із Броніславою Ніжинською, сестрою відомого на той час танцівника Вацлава Ніжинського. Саме її балетна секція і стала для 17-річного Сергія першим кроком до вершин слави.
У 1922 Ніжинська емігрувала до Парижа, де співпрацювала зі знаменитим «Російським балетом» Сергія Дягілєва. Через рік вона запросила до трупи своїх найкращих учнів, серед яких був і Лифарь.
В Парижі його вчителями стали віртуозний італієць Енріке Чекетті та колишній наставник Вацлава Ніжинського Ніколя Лега.
Самовіддана праця, фанатична любов до танцю швидко зробили зі скромного, допитливого юнака першого соліста.
Після смерті Дягілєва 24-річному Лифарю запропонували очолити балетну трупу «Гранд-Опера». Більше 30 років віддав цьому театру, був його солістом, хореографом, педагогом. Фактично він відродив французький балет, його репертуар, трупу, його школу та славу, ставши основоположником нового напрямку в балеті — «неокласицизму».
1939 — незважаючи на початок війни, Лифар залишається в Парижі, очолює театр, створює свої найкращі спектаклі та рятує французький балет від загибелі.
Визволення Парижа спричинило до різкого повороту в долі Лифаря: французький Рух Опору звинуватив його у колабораціонізмі й засудив до страти.
Лифар тікає з Франції і в 1944–1947 очолює трупу «Новий балет Монте-Карло».
Після війни Національний французький комітет із питань «чистки» скасував обвинувачення, і балетмейстер тріумфально повернувся до рідного театру.
Загалом Лифар поставив у «Гранд-Опера» понад 200 балетних вистав, виховав 11 зірок балету. У 1947 заснував у Парижі Інститут хореографії при Гранд-Опера, з 1955 вів курс історії і теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО.
За життя Сергій Лифар отримав багато відзнак від різних держав. Він був кавалером найвищих нагород Франції: ордена Почесного легіону та ордена Літератури і мистецтва, володарем найвищої відзнаки балету — «Золотого черевичка» та премії «Оскар», нагороджений Золотою медаллю міста Парижа. І разом з тим, доля забрала у нього найдорожче: спочатку Київ, який він не розлюбив до кінця свого життя, потім — його Гранд-Опера.
У 1958 його звільняють з театру. Він не вірить, що це остаточно, довго бореться, але марно: навіть щирий шанувальник його таланту Шарль де Голль не зміг йому допомогти.
Світ балету був не єдиним захопленням Сергія Лифаря. Він товаришував із багатьма художниками, серед яких були Пабло Пікассо, Жан Кокто, Кассандр (Адольф Мурон), Марк Шагал, які оформили багато його спектаклів.
Звільнення з театру підштовхнуло Лифаря професійно узятися за пензля. У 65 років у нього проявився неабиякий хист художника. Власне, він малював і раніше: на театральних програмках, афішах, записках — олівцем, помадою, гримом. У 1972–1975 роках виставки картин Лифаря користувалися великою популярністю: Канни, Париж, Монте-Карло, Венеція.
Другою його пристрастю були книжки. Почалося усе із особистого архіву Сергія Дягілєва, який складався з колекції театрального живопису і декорацій та бібліотеки (близько 1000 назв). Лифар викупив її у французького уряду за гроші, отримані за рік роботи в Гранд-Опера. Зібрав одну з найцікавіших в Європі російських бібліотек, яка складалася зі стародруків XVI—XIX ст. Особливе місце в його бібліотеці займала і «Пушкініана», найдорожчим скарбом якої були 10 оригіналів листів поета до Гончарової, рідкісні видання, інші пушкінські раритети.
За життя Сергій Лифар лише один раз побував у Києві — у 1961, і це було для нього великим щастям. Ім'я генія балету Лифаря повернулося в Україну лише в середині 1990-х, не в останню чергу — зусиллями його вдови, графині Алефельд. Вона передала в дар Україні найбільші скарби з особистої колекції Лифаря: орден Почесного легіону, «Золотий черевичок», прикрашений діамантами, сценічні костюми, а також пуант Анни Павлової, валізу Сергія Дягілєва, роботи Пікассо і Шагала, скульптурні портрети самого Сержа роботи скульптора Бельмондо — батька кінозірки.
Протягом тривалого часу до Києва з'їжджалися танцівники та хореографи з усього світу на міжнародний конкурс імені Лифаря та фестиваль «Серж Лифар де Ля Данс». На київській сцені відродилися його «Ромео і Джульєтта» та «Сюїта в білому».
Останні роки життя Серж Лифар прожив у Лозанні, Швейцарія де й помер 15 грудня 1986.


В наші дні в Лозанні з'явився пам'ятник, дарунок від киян: Ікар з піднятими руками-крилами наче прагне злетіти у небо. На постаменті скромний напис: «Serg Lifar de Kiev» — «Серж Лифар з Києва».


Серед молодого затишного парку у Деснянському районі Києва височить новий сучасний палац: друге в Україні коледж хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря» (КМАТ ім. С. Лифаря), створене в 2001 році за рішенням Київської міської ради як вищий мистецький навчальний заклад першого рівня акредитації.


Біля витоків КМАТ імені Сержа Лифаря стояли видатні діячі хореографічного мистецтва, які 14 років тому під проводом Ю.О. Станішевського згуртувались навколо академії танцю при Національному академічному театрі опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка.


Сьогодні КМАТ ім. С.Лифаря, підтримуючи найтісніші зв’язки з Національною оперою України, підпорядкована Головному управлінню культури Київської міської державної адміністрації. Статус вищого навчального закладу зумовлений її високим педагогічно-мистецьким рівнем та значними художніми здобутками, а також гострою потребою підготовки висококваліфікованих кадрів різних напрямків і жанрів танцювального мистецтва для забезпечення провідних професійних колективів Києва й України універсальними артистами, які можуть виконувати і класичну, і сучасну хореографію, і народний танець.
В Київській муніципальній академії танцю імені Сержа Лифаря навчаються чимало студентів із Запоріжжя, вони демонструють високий рівень підготовки, великі здібності та працелюбність, досягають високих результатів.



- „Сезони життя” – яскраве театрально-хореографічне дійство на музику Є. Досенка у постановці заслуженого артиста України О. Нестерова. Постановка лексикою народно-сценічного та демі-класичного танцю розповідає історію кохання на фоні життя природи нашої рідної землі. Україна зберегла величезний пласт народної культури, що прославляє красу й неповторність кожної пори року. І саме через ці сезони життя пронесуть свою любов головні герої балету;
- „Український диптих” на музику К. Данькевича та Є. Досенка засобами хореографії відображає дві сторони буття нашого народу. З однієї сторони – ліричність, елегійність, здатність до кохання, миролюбство, а з іншої – героїзм та нестримність у захисті найдорожчого. Вистава складається з двох частин – „Ліричної сюїти” та „Героїчної козацької сюїти”. Постановникам Дмитру Клявіну та Вадиму Сабодашу вдалося шляхом поєднання класичної та народно-сценічної хореографії створити неповторне театральне дійство, стрижнем якого є наскрізна тема любові до України.


Козаки мали честь передати паросток Запорозького дуба друзям і тепер на подвір'ї академії танцю буде рости синочок Запорозького дуба, як символ міці і невмирущості нашої української традиції, нашого українського духу.


Виступ унікального міського хореографічного коледжу, другого в Україні спеціалізованого навчального закладу, який готує артистів балету та танцювальних ансамблів, завершив низку заходів до Дня національної культури.


Матеріал підготовив А.В. Вовк – член Національної спілки журналістів України гвардії п/полковник запасу.