РАДІЙТЕ ЖИТТЮ

Життя присвячене дітям…

15 лютого 2025 року у невеличкому козацькому місті Підгородне, що на Дніпропетровщині, відбулася майже родинна подія – зустріч учня зі своїм улюбленим вчителем.
Так, на честь своєї 93 річниці народження Педагог, письменниця і громадській діяч Февраліна (Ліна) Писаревська приймала у себе свого колишнього учня, а нині вже сивочолого вусаня, радника Перевізької паланки січового козацтва Запорозького генерал-хорунжого Анатолія Цвяткова з берегинею Валентиною.


Народилася Ліна Гаврилівна 15 лютого 1932 року у с. Республіка, Володарського району, Сталінської області (нині це частина Донецької обл., що окупована орками роССійської під-орди).
Дитинство прийшлося на воєнні роки ІІ світової - дівчинка жила у дитячому будинку, бо мама працювала директором колгоспу за 100 кілометрів від Сатіно, де знаходився дитячий будинок, який евакуювали, спочатку у Сталінградську, пізніше – у Молотовську область (нині пермська область рф).
Після війни Ліна вступила до Дніпропетровського сільськогоспінституту, який у 1954 році закінчила з відзнакою.
Два роки пропрацювала агрономом Пнікутської машинно-тракторної станції Дрогобицької області (нині Львівська).
З 1956 по 1963 роки викладала біологію, хімію та виробниче навчання у Смирнівській середній школі (Запорізька обл.).
У 1967 році Ліна Гаврилівна заочно закінчила біологічний факультет Херсонського педінституту.
У 1968 році разом з чоловіком та двома синами переїхала на постійне місце проживання у Підгородне, що бере початок своєї історії з часів Дикого Поля, де мешкали скіфи, які зникли під натиском вже сарматів.


Саме скіфи та сармати залишили після себе кургани. Монашчина гора - якраз і є комплекс майже з 30 могил скіфсько-сарматських поховань.


На зміну сарматам прийшло східно-слов’янське плем’я уличів, які населили місцину численними богами, що уособлювали різні сили та явища природи. Уличі залишили містичну та загадкову Ясенову балку за Підгородним, де і досі збереглося капище. Далі були варяги, монголо-татари та запорозькі козаки, рідною домівкою яких став зимівник на берегах річки Кільчень.


У 1688 році, після спорудження на місці Старої Самари Богородицької (Усть-Самарської) фортеці і заснування російської колонії-посаду, сюди переселилося багато козаків, а вже після зруйнування 1775 року Запорізької Січі у 1778 році козацькі зимівники було об’єднано у військову слободу Підгородну. Поселення було включено до Катеринославського козацького війська; після його ліквідації, у 1796 році, войовничих козаків з родинами переселили на Кубань, решта отримали статус державних селян.
Пізніше слобода перетворилася на село Підгородне, де почали оселятися болгари, серби, молдавани, грузини, цигани…
У 1789 році на обох берегах річки Кільчені виникли дві німецькі колонії – Іозефсталь («Долина Йосипа»,) і Кронцгартен («Крона квітучого саду»). Колоністи-меноніти залишили у спадок знамениту Вежу, своєрідну родзинку міста, яка пережила лихоліття двох світових воєн, вціліла під час бомбардувань, щоби можна було доторкнутися і відчути подих історії краю.


У 1886 році Підгородне було вже центром Підгороднянської волості, Новомосковського повіту.
Під час І світової війни і революційних подій 1917–1920 років Підгородне захоплювали війська Червоної Армії, німецько-австрійські, частини білогвардійської армії генерала Денікіна. На початку 1920 року у селі встановлено радянську владу.
Під час ІІ світової війни село було окуповане німецькими військами з серпня 1941 по вересень 1943 року.
У 1981 році Підгородне отримало статус міста.
З 2019 року - центр Підгородненської міської громади.


Спочатку Ліна Писаревська була організатором позакласної роботи у середній школі №1.


Через рік її призначили директором середньої школи №2, де Ліна Гаврилівна пропрацювала двадцять один рік (1969-1990рр.).
З 1970 по 1984 роки Ліна Писаревська очолювала районний жіночий клуб «Сучасниця».
У 1974 році була делегатом Всесоюзної конференції «Радянська жінка».
Двадцять років поспіль (до 1990 року) її обирали депутатом селищної та міської рад.
З 1997 по 2000 роки Ліна Гаврилівна обиралася головою Ради ветеранів Підгородного.
З 1999 по 2005 - працювала заступником директора приватної школи у Дніпропетровську.
Загальний педагогічний стаж - понад 55років!


У 2007 році виходить книга мемуарів Ліни Писаревської «Зворотний зв’язок». У 2009 році Ліна Гаврилівна видає другу свою книгу – художньо-документальну прозу «Радійте життю» - розповідь про свій родовід.


У 2024 році Ліна Гаврилівна була удостоєна звання «Почесний громадянин міста Підгородне»; того ж року, Указом Президента України, з нагоди Дня незалежності України, їй присвоєно звання «Заслужений працівник освіти України».


Писаревська Ліна Гаврилівна все життя присвятила дітям. З під пера талановитого педагога виходять книги. Великий стаж роботи директором школи дає можливість ділитися багаторічним досвідом з молодими вчителями, сповідуючи головний принцип – школа повинна давати крила.


У день свого народження Ліна Гаврилівна приймала поздоровлення від гостей, побажання від родичів і близьких ну і звісно були спогади, спогади, спогади…


А від імені Запорозького козацтва в особі радника Перевізької паланки січового козацтва Запорозького та за сприяння голови комісії «Народна шана», представника Всеукраїнської колегії фалеристики, геральдики та вексилології у Сумській області Всеукраїнського об’єднання громадян «Країна», голови Сумської філії громадської організації «Спілка морських піхотинців України «Сумське морське зібрання», члена Національної спілки журналістів України Писаревську Февраліну Гаврилівну було нагороджено відзнаками Всеукраїнського об’єднання громадян «Країна» - «Українська Берегиня» та «За відданість справі» № 4392.


Радійте життю Ліно Гаврилівно і нехай Всевишній Вас оберігає та подовжує ваші дорогоцінні дні!